Андрій Богун з Малої Олександрівки. До повномасштабної війни чоловік керував театральною студією для старшокласників і студентів у Великоолександрівському районному Будинку культури і вів гурток лозоплетіння.
За словами чоловіка, зараз він з більшою частиною родини перебуває в Кривому Розі.
“Як перебиралися на підконтрольну територію – це окрема історія. Ішли з одного населеного пункту в інший пішки 12 кілометрів. Йшли майже без речей. В нас була своя легенда – куди ми йшли, щоб нас випустили через блок-пости”, – говорить чоловік.
Андрій познайомився у Кривому Розі з представниками місцевої театральної спільноти. Один із них, Павло Осіков, надав свій артмайданчик і допоміг організувати показ моновистави “Водночас”, частина доходів пішла на ЗСУ.
“Для показу вистави мало ресурсів. Не треба багато предметів, світла чи музики. І один актор всього-на-всього. Я і є цим актором. Зараз опрацьовуємо навіть бомбосховище. Тому що краще хай будуть бомбосховища театрами, ніж театри бомбосховищами”, – каже чоловік.
Влітку Андрій займався в театральній студії з дітьми переселенців і вів гурток із лозоплетіння для всіх охочих.
“На вистави, на гурток із плетіння лози, на заняття в театральну студію приходять багато жителів Херсонщини – і односельців, і тих, кого познайомила в чужому місті війна”, – говорить чоловік.
