Двоє тероборонівців Херсона, які місяць намагалися спочатку захищати рідне місто, а потім збирали цінні дані про супротивника, ховали зброю для опору російським загарбникам, були жорстоко вбиті окупантами. Тіло одного з них, Дениса Миронова, рідні змогли одержати після обміну. Українець загинув у Севастополі після жорстоких тортур та знущань. Тіло другого, Віталія Лапчука, виявили у воді у річковому порту у Херсоні з гирею на ногах. Рідні змогли впізнати його на руці. Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL. В обладміністрації був лише сторож Херсон захопили практично одразу після широкомасштабного вторгнення російських військ на територію України.
Дружина Віталія Лапчука, Олена Лапчук згадує, що вже 24 лютого вони прокинулися від жахливого гулу та вибухів, від яких здригався весь будинок. “Ми живемо через поле від Чорнобаївки. Стояв жахливий гул, Чорнобаївку громили російські війська. Я тоді зателефонувала чоловікові. Він працював у Держрезерві в Києві. Я йому сказала, що громять Чорнобаївку, я не знаю, що робити. Мені страшно. Він все покинув. і приїхав до нас. Старший син Андрій був тут, молодший син живе у Варшаві”, – каже Альона.
25 лютого Віталій поїхав на Антонівський міст, за який точилися важкі бої в ніч з 24 на 25 лютого. “Він побачив, що там відбувалося. Міст був буквально усіяний тілами наших загиблих військових. Там стояла пара гармат і все. Віталій узяв покривало з машини і прикрив тіло загиблого нашого танкіста, зовсім хлопчаки. Він бачив розстріляні машини цивільних. В одній за кермом сидів. чоловік, поруч жінка, а на задньому сидінні діти – всі вони були вбиті. Він постійно говорив, що міст ніхто не захищає: “Чому його не підірвали, адже достатньо було підірвати один проліт, і ворог не зможе пройти”. Він дзвонив нашому губернатору Лагуті, але той не взяв трубку, зв’язався з його помічником, казав, що треба висадити в повітря міст, – розповідає Альона.
Потім Лапчук вирушив до обласної адміністрації, але в будівлі, крім сторожа, нікого не було, всі поїхали ще напередодні. Також, як не було поліції, прокуратури.
Віталій Лапчук раніше був військовим, але пішов у відставку
Удвох вирушили до ТРО
Тоді Віталій вирушив до військкомату. Саме там він уперше побачив та познайомився з Денисом Мироновим. Дениса вже кілька разів відправляли із військкомату додому. І Віталій, і Денис у минулому військові. Вони вийшли у відставку вже кілька років тому. Але коли війна прийшла до їхнього міста, вирішили, що захищатимуть його.
У військкоматі їм сказали, що можуть видати зброю, але треба було їхати до Кропивницького. Чому, навіщо? Чоловіки були з цим не згодні.
Наступного дня Денис зателефонував до Віталія, повідомив, що знайшов ТрО в Херсоні. “Бери рюкзак і приїжджай”, – коротко повідомив Денис.
ТрО розташувалася в одному з інтернатів. Один із підрозділів очолив Віталій, Денис став його заступником. Вони вчили молодих солдатів, як поводитися зі зброєю, тренувалися, готували коктейлі Молотова.
А 1 березня в Херсоні в Бузковому парку сталася трагедія. “Цей батальйон ТрО очолював якийсь Дмитро Кузьменко. Росіяни входили в місто з важкою технікою, танками, все гриміло і гуло навколо. Кузьменко дав команду відправити в парк хлопців. Чоловік сильно лаявся з Кузьменком, говорив, що він відправляє людей на вірну смерть. Росіяни йдуть із технікою, а в наших лише коктейлі Молотова та автомати“, – згадує Альона Лапчук.
Але ж ніхто не слухав. Тероборонівці опинилися в Бузковому парку, зі зброї – коктейлі та автомати, якими вони вирішили зустріти ворога. Бійців за короткий час розстріляли, в парку лишилися розірвані тіла, а під деревами невикористані пляшки з бензином.
До речі, днями в Херсоні окупаційна влада стала видавати місцевим жителям російські паспорти. Одним із перших, хто прийшов по документи, виявився той самий колишній комбат Дмитро Кузьменко з дружиною.
“Пам’ятаю, що Кузьменко якось дзвонив чоловікові, але він не став відповідати йому. А мені сказав, що цю людину давно обробило ФСБ”, – каже Альона.
Розвозили хліб та збирали інформаціюБійці ТрО, що залишилися, бігли, по дорозі кидали автомати. Після цього Денис і Віталій вирішили зібрати цю зброю і зберегти, вона могла стати в нагоді, коли ЗСУ звільнятимуть Херсон.
Віталій взяв машину, написав на ній “Хліб”. Вони закуповували хліб за свої гроші в пекарні та розвозили містом під виглядом гуманітарної допомоги. Їх пропускали на блок-постах. Водночас вони знаходили зброю і ховали її під хлібом у машині.
Першу партію знайденої зброї вони привезли та сховали у підвалі будинку мами Олени. Також вони збирали інформацію про техніку та пересування ворога. Віталій зі своїх зв’язків вийшов на людей у ЗСУ і передавав їм ці дані – скільки танків пройшло, куди. З вікна їхнього будинку добре видно було й ту саму Чорнобаївку, по якій ЗСУ вже багато разів завдавали ударів.
“Пам’ятаю, якось ми їхали в машині і почули, як Арестович закликав партизан Херсона підривати залізничні колії. Віталій та Денис відразу почали обговорювати, де і як це можна зробити. Я ще тоді сказала: “Ви що, збожеволіли, всі шляхи охороняються. Та й треба вміти поводитися з вибухівкою, ви цим ніколи не займалися. І думати забудьте про це!” Чоловік мене тоді заспокоїв, і вони перестали говорити про це”, – каже Альона.
У Херсоні росіяни викрадали людей – активістів, які виходили на українські мітинги. Друзі з’ясовували, де людей тримають, що з ними.
Зрадник здав тероборонівцівПроте чоловіків хтось зрадив. Альона вважає, що це був хтось із своїх, добре знайомих людей. Оскільки на останню зустріч 27 березня Віталій із Денисом вирушили без побоювання. Віталій навіть не взяв із собою запасний телефон – порожній, без жодних контактів, вирушив зі своїм, отже, довіряв і жодної небезпеки не передбачав.
Як з’ясувалося пізніше, в Херсоні росіяни затримували тероборонівців за однією схемою – їм призначали зустрічі з побратимами, друзями. А потім хапали.
Виїхали вони на машині Дениса, оскільки у Віталія не було бензину. Він ще взяв із собою каністру, щоб дорогою десь купити пальне.
Дружина Дениса Миронова того дня не дочекалася його додому. Вона відчувала, що щось сталося, хоча він попереджав, що може зникнути на кілька днів. А на другий день увечері отримала від нього СМС, де він писав, що додому не може прийти, втомився від боротьби і відмовляється від неї. Це було дивно, але тоді дружина була рада, що він живий. Але вже тоді Денис та Віталій були в полоні.
А Олена Лапчук відчула щось недобре вже за кілька годин як чоловіки поїхали. “Не знаю, але приблизно о 10 годині мені стало погано. Я стала набирати його номер телефону, він не відповідав. Це несхоже на нього. Я вперто набирала, потім дзвінки стали скидати. А потім до воріт під’їхали три великі машини з буквою Z. І моє серце впало“, – каже Альона.
У будинок увійшли люди, в одних були знаки “ДНР”, в інших вишито “ввічливі люди”. За словами дружини Віталія, то були співробітники російського ФСБ.
Від вигляду чоловіка Альоні стало погано – все його обличчя було суцільною раною, з розсіченої брови лилася кров, на обличчі залишилися сліди від прикладів, вся куртка просочилася кров’ю, наче його нею облили.
Альона почала вимагати, щоб вони представилися, на якій підставі вони прийшли сюди. Вони сказали, що в домі зброя. “Мій президент дозволяє мені мати зброю, а ви хто тут такі? За яким правом ви прийшли?” Один із “днрівців” пригрозив, що вдарить її так, що вона “зуби складе”.
Погляд у росіян був скляним, а зіниці розширені на всі очниці. Потім вони відвели чоловіка до підвалу, де була зброя, і почали бити так, що стіни почали здригатися. Мама Олени схопила Біблію і стала благати їх не бити Віталія.
Коли Віталія підняли нагору, у нього були розбиті кістки обличчя, він ледве сидів і стогнав від болю.
Усім їм – Альоні, старшому синові, Віталію одягли пакети на голови. Тоді Віталій насилу сказав: “Ви обіцяли сім’ю не чіпати”. Але всіх вивели та посадили в різні автомобілі. Хотіли навіть забрати 73-річну маму, якій погано було. Але коли Альона почала говорити, що “вона не винесе дороги, ви хочете її вбити”, то жінку залишили. Щоправда, на прощання один із “гостей” сказав мамі, що не радить тут залишатися на ніч.
Знайшли в річці, до ноги була прив’язана гиряУсіх привезли до управління поліції, посадили в різних кабінетах. Це було вже приблизно три години дня. Олена чула, як за стіною допитували чоловіка. Він на все відповідав, що не пам’ятає, йому болить голова. Тоді йому погрожували відвести до підвалу. Там полонених жорстоко били.
Якоїсь миті Альона відчула щось зовсім погане. Вона почала кричати і плакати, що її чоловіка вбили. Тоді співробітники ФСБ вирішили її відпустити, хотіли залишити сина на допит. “Тоді я сказала, що нікуди не піду, вбили чоловіка, вбивайте нас усіх. Мені вже було все одно. Тоді нас серед ночі вивезли і залишили під мостом. Була комендантська година, і якби нас помітили, то розстріляли б. Буквально від будинку до будинку ми пробралися додому під ранок, і виявили, що в наш будинок влетіла ракета. Вона не вибухнула, але розпалася на частини, сходи на другий поверх були зруйновані, а в мамин будинок прилетів касетний снаряд, її врятувало те, що вона була в іншій частині. Ми взяли що могли та поїхали з міста”, – каже Альона.
Тіло Віталія нещодавно знайшли у воді на річковому причалі в Херсоні. Він був побитий до невпізнання, він був зв’язаний, а до його ніг причеплена гиря. Рідні змогли впізнати його тільки за великою родимкою на руці. Близькі поховали його в Херсоні, дружина не змогла бути там.
Про смерть Дениса дізналися лише через місяцьУ цей час Дениса Миронова жорстоко катували. Його з іншими затриманими побратимами також відвезли до захопленої будівлі обласного управління поліції. Йому зв’язали руки та ноги, одягли мішок на голову і жорстоко били, катували струмом, душили. У нього були зламані ребра, одне з них проткнуло легеню.
Від болю чоловік не міг навіть ворухнутись у камері, він навіть сам не міг підвестися. Полонених практично не годували, давали трохи каші та галети.
Весь цей час сім’я нічого не знала про його долю. Тільки 8 квітня з полону повернувся Олексій, який зателефонував дружині і передав годинник Дениса як доказ. Тоді рідні дізналися, де він і що він жорстоко побитий і перебуває в поганому стані.
18 квітня Дениса та інших полонених перевезли до Севастополя, де чоловік потрапив до шпиталю. Про те, що він у Криму, рідні дізналися від двох колишніх полонених, які повернулися за обміном, лише 28 квітня. Вони самі зателефонували та повідомили про це.
“Ми зверталися до Червоного Хреста, на той бік, просили, щоб йому надали медичну допомогу. Просили включити його до списку на обмін. Він був внесений, і ми сподівалися, що він повернеться і ми будемо лікувати його тут”, – каже сестра Дениса Оксана.
Сім’я ще не знала, що 23 квітня Денис помер у шпиталі в Севастополі. Вони мали лише інформацію, що він живий, перебуває в реанімації після операції.
“А через місяць, 24 травня дружині сина зателефонував слідчий з Миколаєва і сказав, що тіло Дениса передали по обміну. А ми весь цей час навіть не знали про його смерть. Ми шукали його, писали в усі організації. У Севастополі чоловік знайшов знайомого, який спробував щось дізнатися про сина, але його самого обшукали та сказали, щоб він більше туди не приїжджав”, – зі сльозами розповідає мама Дениса Миронова Наталя.
Усі близькі Дениса Миронова та Віталія Лапчука зараз хочуть одного, щоб увесь світ знав про звірства росіян. “Син був у ТрО, його схопили, хай би його судили. Але вони жорстоко катують і знущаються, потім убивають людей. Про це має знати весь цивілізований світ”, – каже Наталія.
