Михайло – командир одного зі взводів НГУ в Тернополі. Разом з інструкторами та колегами свого підрозділу він навчає цивільних елементам військової справи: як діяти під час повітряної небезпеки, правилам поводження зі зброєю та боєприпасами тощо.
«Труднощів у проведенні навчань не виникало. Хотілось, аби звичайні люди, наші близькі та рідні, не брали до рук зброю – для цього є військові. Але ми живемо у час, коли люди згуртувались і пішли на захист держави, не маючи за плечима конкретних знань і вмінь. Тому ми з колегами вирішили проводити подібні курси, аби цивільне населення мало уявлення, як поводити себе зі зброєю та вміли захищати», – каже нацгвардієць Михайло. – «З початку війни, ми провели навчання для більш ніж 3 000 охочих. Групи були і по 100 осіб за один раз. Були такі шалені потоки, що заняття проводилися тричі на день. Це добре, що люди не стоять осторонь і мають бажання вчитися та дізнаватися щось нове. Українців загарбники століттями намагаються зробити рабами. Але цьому не бути! Ми на своїй землі та будемо стояти на захисті України до останнього».
Закінчивши школу, Михайло здобув освіту в педагогічному коледжі, після чого підписав контракт із Національною гвардією України.
За словами військовослужбовця, тема армії та зброї цікавила його ще з шкільних років. Хлопчаком він розпитував дідуся про Першу та Другу світові війни, багато читав та дізнавався про стрілецьку зброю. Навіть тема його магістерської роботи була «Розробка револьвера для Національної гвардії України», але на той час запустити проект у виробництво завадило недостатнє фінансування.
Нині лейтенант Національної гвардії дослужився до командира взводу та пишається, що з підлеглими військовослужбовцями стали один для одного справжньою сім’єю:
«Я стою горою за своїх бійців і знаю, що ми прикриємо плече один одному в будь-якій ситуації. У час війни ми рівні: від строковика до офіцера. Усі повинні триматися разом, тому що віник, в якому багато прутків – важче зламати».
