В херсонському музеї можна ознайомитися з історією праски, – це повідомляє інформаційне видання «Український Південь» з посиланням на Фейсбук-сторінку Херсонського обласного краєзнавчого музею. У повідомленні йдеться про наступне:
«Серед численних і різноманітних колекцій нашого музею помітне місце займають вугільні та нагрівні праски другої пол. ХІХ – першої половини ХХ ст. Історія праски має тисячолітню історію. Ще в IV ст. до н. е. в Греції розгладжували одяг за допомогою гарячої металевої качалки або нагрітого каменю.
Пізніше для розгладжування одягу використовувалися спеціальні дерев’яні «рублі» з качалками. В часи пізнього середньовіччя з’явилися металеві вугільні праски, в середину яких закладали розжарене вугілля.
За формою вугільні праски нагадували сучасні, але були важчими та більшими за розмірами. Всередину корпусу насипали розігріте вугілля і закривали кришкою. Щоб вугілля краще розгоралося, в бокових стінках корпусу робили невеликі отвори різної форми. Для того, щоб роздути охолоджене вугілля, в отвори дули або розмахували праскою в різні боки, підсилюючи вентиляцію. Іноді для кращої тяги у верхній частині корпусу прилаштовували трубу. Ці праски не відзначалися зручністю та безпечністю: іскри і маленькі жаринки вилітали з «жаровні» і залишали на одязі дірки. Ще вугільні праски були важкими, робота з ними потребувала чимало фізичних зусиль.
Окрім вугільних прасок значного поширення набули литі чавунні нагрівні праски, які розігрівалися на відкритому вогнищі або в гарячій печі. З’явилися вони на території України у XVIIІ ст. і випускалися аж до 1960-х рр. Великі чавунні праски важили до 10 кг і призначалися для прасування грубих тканин, верхнього одягу. Одночасно побутували невеличкі нагрівні праски, розміром з долоню. Вони використовувалися для прасування білизни, ніжних тканин, дрібних деталей одягу (манжетів, комірців, мережива тощо).
З Днем праски вас!
А вас заспокоює прасування чи дратує?
На фото праски з колекції музею.
Здоров’я вам і до зустрічі в музеї!». 
