У телестудії Український Південь» відбулась розмова про про спорт, спортивні досягнення Херсонщини за 2021 рік з заслуженим майстром спорту, багаторазовим чемпіоном світу і Європи, учасником двох Олімпійських ігор з веслування академічного Дмитром Міхаєм.
—Чому ви обрали цей вид спорту і як у вас розпочалося знайомство з академічним веслуванням?
—В 2005 році мене зі шкільної лави вирвав Валентин Науменко, показав мені цей вид спорту і запропонував можливість займатися. За це я йому вдячний і сьогодні, поважаю та люблю його за те, що він дав мені можливість пов’язати своє життя зі спортом, а саме з академічним веслуванням. Раніше я займався карате, футболом, але особливих успіхів я не мав. Мої результати не мали під собою фундаменту для майбутніх перемог. У веслуванні я завжди соромився свого зросту — 195 см. Але коли прийшов туди, то виявилося, що я не найвищий і не такий вже в мене й великий зріст. На той момент мій зріст становив 189 см. Кожен вид спорту має свої антропометричні дані. Наприклад, зі своїм зростом я не зможу бути гімнастом. Так само в греблі спортсмени мають бути високого зросту.
—Ви учасник двох Олімпійських ігор. Яка олімпіада для вас ближча, що вона показала і які нові якості вам дала?
—Перша моя олімпіада відбулася у 2012 році, а друга — в 2016. Вони для мене дуже різні по відчуттям, по життєвим етапам. У 2012 році ми з Артемом Морозовим, моїм напарником і другом, в парі змогли завоювати ліцензію і поїхати на Олімпійські ігри. У нас важко взяти ліцензію і ми не думали, що у нас вийде. Ми поїхали з надією на те, що нам вдасться щось показати. Але ми не змогли належним чином підготуватися до цих змагань, у нас були певні проблеми. Однак ми отримали досвід і нові знання, натхнення на наступні результати. Через рік ми вже у складі четвірки — я разом з Артемом та ще двоє хлопців із Запоріжжя та Києва — наш спільний старт був на чемпіонаті світу у 2013 році. Тоді ми зайняли четверте місце. Це було для нас феєричним досягненням. Наші команди дуже давно не потрапляли до фіналу.
Тому це було великим досягненням і фундаментом для того, щоб ми йшли далі цією командою. Через рік ми вже виграли всі гонки і старти, на яких стартували. Встановили рекорд Європи, виграли на чемпіонаті Європи, потім — на чемпіонаті світу, встановили світовий рекорд. У нас був просто феєричний сезон, ми були непереможними. Це було дивовижно і круто, тому що у нас все вийшло і це вивело нас на інший рівень як спортсменів. Адже чемпіонів світу-чоловіків за часи незалежності України у нас не було. Останні чемпіони світу були ще при Радянському Союзі, у 1991 році. Ми продовжили династію та традиції академічного веслування на світовому рівні.
—Які нові риси у вас відкрила олімпіада у 2016 році?
—У 2012 році олімпіада була для нас чимось новим і невідомим, а в 2016 році ми вже серйозно готувалися. Не все виходило. У 2015 році у нас був невеликий спад по формі. Ми були другі у Європі. У 2016 році готувалися не в статусі фаворитів, але в статусі претендентів. Ми вірили, чекали і сподівалися, ставили багато на цю олімпіаду. Ми змогли одразу потрапити до фіналу, але не змогли там показати боротьби. Оскільки змагання виявилися дуже складними. Ми поїхали в Ріо-де-Жанейро, там інші кліматичні умови. Було багато різних моментів.
Хлопці захворіли, не все виходило, до того ж гонку перенесли. Вона мала відбутися 10-го числа, але через погодні умови перенесли. Ми «перегоріли». Зараз це виглядає як виправдання, але насправді таких дрібниць було занадто багато і ми просто не впорались. Це було найбільше розчарування у моєму житті. Після цього була певна депресія, пів року я взагалі не займався веслуванням, а просто для себе займався в залі.
—Але ж потім ви опанували себе і покрокували далі?
—Так. Я продовжив сезон 2017 року. За кілька місяців я повернувся у форму, повернувся в збірну. У вісімці ми їздили на чемпіонати Європи та світу. 2018 рік виявився для мене успішним, оскільки я зміг один виграти в Україні. Це дуже складно і престижно, адже спортсменів багато, частіше ми виступаємо в командах, але змагаємося і по одному між собою. Вперше в своїй кар’єрі мені вдалося виграти, чим я дуже пишаюся. Цього ж року нам не вистачило декілька сотих секунди до третього місця на чемпіонаті Європи. А на чемпіонаті світу ми зібралися та вибороли третє місце.
—Ви так просто говорите про свої перемоги. Але за цим стоїть титанічна праця, чи не так?
—Звісно. Медалей у нас насправді багато, кожна має свою історію того, к ти до неї йшов і яким чином її вдалося взяти. Адже кожна окрема гонка на змаганнях — це окремий світ, окрема історія. Не можна порівнювати гонки, вони всі різні. Я можу дуже довго говорити про кожні змагання і про кожну медаль.
—Кожен крок ви пройшли самі і тому можете про це розповісти. Давайте поговоримо про 2021 рік. Херсонці дуже уважно спостерігали за олімпіадою в Токіо, за тим, хто з учасників поїхав. На жаль, Херсонщина не була представлена у вашому виді спорту. Але, тим не менш, ви готувалися до олімпіади. Чому так трапилось?
—Якщо б спортсмени не від’їжджали з Херсон, то наш регіон був би представлений як мінімум однією людиною. Поїхав би Стас Ковальов, який рік тому пеерйшов веслувати за Київ. Він взяв ліцензію і поїхав на Олімпійські ігри вже від Києва, а не від Херсона. У нас є певні проблеми в цьому виді спорту на всеукраїнському рівні. Були проблеми з тренерами. У 2018 році тренер разом з нами дав хороший результат, а в 2019 і 2020 був дуже сильний спад, не було взаємності між тренером і спортсменом. Тоді цей вид спорту провалився взагалі.
Нам треба об’єднатися і піднятися з колін, тому що у нас дійсно є проблеми з результатом — його немає. Лише Стас зі своїм напарником Ігорем гідно представляють Україну. Але вони готуються окремо. До нас зараз прийшов новий головний тренер Микола Чуприна — в минулому також чемпіон світу з академічного веслування, багато років працював у Мексиці. Зараз вони з жінкою повернулися і будуть намагатися піднімати з колін наш вид спорту.
—Наскільки перспективна херсонська база, аби народжувати олімпійських чемпіонів, супроводжувати їх і давати підтримку? Які складові ми втрачаємо, через які хороші спортсмени покидають Херсонщину?
—В плані інфраструктури, водної акваторії у нас все чудово. У нас на базі немає хорошого спортзалу, тренажери старі, умови в тому спортзалі, який у нас є, жахливі. Але це не є основним критерієм того, що спортсмени покидають Херсонщину. Молоді тренери дуже добре підіймають дітей, роблять з них спортсменів всеукраїнського та міжнародного рівнів, які беруть багато медалей, багато з них переходить у дорослий спорт. Але проблема в тому, що Херсон не знає, що робити і спортсменами, які можуть конкурувати на міжнародній арені.
Виходить так, що спортсмени виростають, в них вкладається багато коштів і ресурсів. І коли він вже зрілий, Херсон нічого не може йому запропонувати. У 2021 році стипендії для спортсменів ліквідували. Але, мені здається, справа не у фінансуванні. Справа саме у ставленні до спорту. Спортсменів не так багато і грамота за високий результат для них не є заохоченням. Так не повинно бути. Займаються тисячі дітей, потім одні йдуть і з’являється хтось інший. З цієї тисячі певних результатів досягають одиниці. Вони вже пройшли природний відбір, здобули перемоги на різних рівнях.
—Ми активно співпрацюємо з Новокаховської громадою. Міська рада виділила кошти на придбання квартири олімпійському чемпіону. Це рівень територіальної громади співпраці і вирощування олімпійських чемпіонів. Такий приклад може з’явитися саме в Херсоні? Від кого залежить така ініціатива?
—Добові у нас у 2021 році на рівні 60 грн. Зараз ти нічого не купиш на ці кошти. Світ змінюється, відбувається інфляція, а норми не підіймаються. Звісно, все залежить від влади.
—Тобто влада дивиться на вас як на потенційно заможних людей?
—Проблема багатьох олімпійських видів спорту в тому, що ми не можемо на собі заробляти. Тобто ми не можемо влаштувати прокат човнів, щоб люди приходили і займалися, їх тренували, а вони платили за це кошти. Ми не можемо так зробити, тому що інвентар у нас дуже дорогий і ми не можемо дозволити людям, які не вміють його експлуатувати, займатися з ним. Проблема в тому, що ми не можемо забезпечувати самі себе. Такі види спорту як наш не можуть без підтримки держави. Тому що ми не мажмо іншої підтримки. Діти в секціях не сплачують щомісячні внески, все це безкоштовно, адже це державні програми.
—Ви найтитулованіший спортсмен і покидаєте рідну Херсонщину. Прикро для себе?
—Виходить так, що за мою кар’єру я приніс Херсонщині багато медалей — дві срібні медалі з всесвітньої універсіади у 2013 та 2015 роках, золота та срібна медаль з чемпіонату Європи, золота та срібна медаль з чемпіонату світу, світовий рекорд простояв 7 років, перевершили його на останній олімпіаді в Токіо. У 2021 році додалася медаль чемпіонату світу по прибережному веслуванню. Жодного разу Херсон не зустрічав мене зі змагань. Треба змінити підхід до всіх видів спорту. Багато спортсменів зараз виходять за іншу область. Це набуває системного характеру. З приводу свого переходу, чому це сталося і що на це вплинуло. На зібранні з керівництвом нашої області я отримав конкретну відповідь стосовно того, що премії за наш виступ на чемпіонаті світу по прибережному веслуванню не буде.
Поїздка на ці змагання повністю відбулася за наш рахунок: ми оплатили собі переліт, збір в Італії, дорогу, проживання. Ми сподівалися отримати від області хоча б якісь кошти. З урахуванням податків отримується 12 тис. грн. за медаль. Це не так багато, ця сума звісно ж не компенсувала витрати, але все одно було б приємно. За мою десятирічну кар’єру це вперше, коли нас не преміювали. Всі ці питання вирішуються. Але керівникисказали, що фінансування на 2021 рік саме на цю програму не було. В Херсоні багато спортсменів, які привозили медалі і так само не отримали жодного преміювання. Це мене дуже засмутило і після цього зібрання я прийняв рішення йти з Херсона.
—Довго шукали нове місце?
—Ні, фактично наступного дня мене одразу ж забрали до Києва. Тобто не довелося проводити жодних переговорів.
—Які умови вам запропонували?
—Умови звичайні, майже такі як і тут. Справа у тому, що ставлення до спортсменів там інше. Про них піклуються, їх опікують та бережуть. А у нас ставлення халатно — або популізм, або звичайна грамота. У нас немає захисту спортсменів, тому вони тікають з міста регулярно. У нас відбувається саме відтік, а не перехід спортсменів.
—Як би життя не склалося, я хочу побажати вам успіхів і не забувати, що рідна Херсонщина на вас чекає. Щоб ви побажали юним спортсменам?
—Молодим спортсменам-початківцям хотілося б побажати сил, удачі, здоров’я, жаги до результатів. Пам’ятайте, що немає нічого неможливого, все у ваших руках! Всі великі спортсмени починали з нуля, тому ви також можете стати чемпіонами. Вірте в себе!
Матеріал підготували Марина Азізова, Лідія Григор’єва
Детальніше — у сюжеті телестудії «Український Південь»:
Перемога на змаганнях, 2018 рік
Завоювання права на участь в Олімпіаді з Артемом Морозовим, 2012 рік
Дмитро Міхай у телестудії «Українського Півдня»
