Про це повідомляє інформаційне видання «Український Південь» з посиланням на Фейсбук-сторінку ректора Херсонського державного університету Олександра Співаковського. У повідомленні йдеться про наступне:
«Думаю, що сьогодні однією з ключових тем, які хвилюють не тільки українські родини, але і сім’ї простих росіян, є питання – «Що буде далі? Яка доля чекає рідних, близьких, дітей та онуків». І це вже питання не риторичне. Дозволю достатньо коротко представити своє бачення, бачення людини, яка народилася в СРСР. Пройшла шлях від простого вчителя математики до ректора одного з найкращих університетів півдня України. Має рідних і в Росії та Ізраїлі. Всією душею любить свою рідну Україну та місто в якому народився – чудовий Херсон. Підставив плече тисячам своїх студентів, які сьогодні щасливо живуть та працюють практично у всіх куточках світу.
Я маю свою історію і дуже хочу мати мирне майбутнє для всіх – своїх близьких, рідних, друзів та колег, тих хто мене поважає та ні, тих хто мене любить та ні. Я бачу чотири ключових сценарії, які мають і свої наслідки. Я пишу тут це не для того щоб бути черговим оракулом. Я пишу це для того, щоб можна було тверезо дивитися на те, що всіх нас може чекати. Заспокоїть це чи ні. Погодяться зі мною чи ні. Не знаю. Кожному вирішувати… Реально сегодня ми маємо точку біфуркації, яка, на мій погляд, має як і годиться біфуркації наступні ймовірності:
1. Сценарій по типу другої світової війни.
2. Кримський сценарій початка весни 2014.
3. Донецького-Луганський сценарій весни – літа 2014.
4. Сценарій «Нагнітання».
Розглянемо наслідки кожного з них.
1. Наслідки – десятки тисяч жертв військових та мирних жителів. Причому з обох боків. Українська армія потужна. Озброєна. Має високи моральний дух та бореться за свою землю. Частини територіальної оборони. Критична маса мирних жителів вже не бачить себе з паспортами іншої держави. Плюс дипломатична, економічна, часткова військова допомога США та Європейських країн. Для агресора це величезни втрати : архішвидкі – політичні, далі – економічні, після кримінальні(у випадку ядерного варіанту – сотні мільйони загублених житів, а для агресора – бункерні на все життя). Цього точно не бажають організатори імперських витівок. Тому вважаю його малоймовірним.
2. Для реалізації «Кримського» сценарію потрібно мати на окремих територіях підтримку хоча б 75% громадян, які бажають жити в іншій країні, мати невпевнене керівництво та слабку опозицію, бездарних силовиків, які не володіють оперативною та агентурною інформацією. Не бачу на сьогодні таких територій. Тому цей варіант також малоймовірний. Хоча через розхитування певні спроби можуть бути.
3. В цьому варіанті роль силовиків, на мій погляд архіважлива. Не допустити захвату адміністративних будівель, «доставки» місцевих депутатів в місця їх голосування. Блокувати будь які спроби реалізації казахстанських подій. Спроби, скоріш за все, можуть мати місце на певних територіях для формування необхідної картинки та «запрошення» імперії «допомогти». Скоординовані та швидкі дії СБУ, нацполіціі та підрозділів територіальної оборони точно забезпечать блокування цього сценарія. Хоча вирогідність такого варіанту точно вища за перший та другий сценарії.
4. Концентрація військ, збільшення контингенту, демонстративні навчання, зміна дислокації ракетних військ,… для нагнітання атмосфери страху. Відтоку інвесторів. Тримання українців в постійній тривозі. Міграція молоді та працюючих людей з теріторіі наближених до відповідних кордонів.
Зниження курсу національної валюти і т.д. Розрахунок, що такі дії спонукають владу, еліти, простих людей змінити свою точку зору щодо вступу в альянс, щодо вектору інтеграції, щодо… – «головне, щоб не було війни». Цей сценарій зрозуміло має свої часові межи. Але, на мій погляд, він точно буде мати місце. Бо постійне нагнітання – це серйозний інструмент гібридної війни. Війни, яка входить в нову фазу. Фазу «Примусу» прийняти нейтральний статус з «красивою картинкою долі майбутньої Швейцарії».
Якщо б не окупація Криму – в це можна було б і повірити. Якщо б не криваві події на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей – про це можна було б подумати. Але історія – така як вона є. І чи повірять українці, що так можна. Думаю, що ні.
І головне!!! Розуміння таких сценаріїв вимагає одного – «Єднання, єднання і ще раз єднання». А конкурувати будемо на виборах. Така логіка сьогоднішнього часу. Часу ключового виклику для рідної України!».
