На Херсонщині відкрили пам’ятник до 70-річчя примусового виселення українців

Про це повідомляє “Український південь”  з посиланням на допис депутата Херсонської обласної ради  від політичної партії “ЄС” Ігоря Йосипенка:

-У вересні в Україні вшановують пам’ять депортованих українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Бойківщини у 1944-1951 роках. За даними Українського інституту національної пам’яті, було позбавлено домівок близько 700 тисяч українців.

У селі Гаврилівка Новоолександрівської громади відкрито пам’ятний знак до 70-річчя примусового виселення українців з заходу України в 1951 році. Із села Смільник Нижньоустріцького району було переселено в село Гаврилівка 114 сімей.

Операція «Вісла» — ніщо інше, як черговий етап репресій зі знищення українського народу. Вона стоїть поруч з Голодомором. Так, жертв набагато менше, але методи і цілі однакові. Основна мета — знищення ідентичності українців. Але радянській владі це не вдалося. Із Західної України вивезли українську еліту на південь, сподіваючись таким чином зламати людей. Нічого не вийшло.

Мені це відомо, як нікому, хто такі переселенці. Я народився в родині репресованих. Моєму батькові був всього один місяць, коли в січні 1951 року його разом з усією родиною вивезли до Сибіру. Мій рідний дід по материнській лінії разом зі своїм молодшим братом відправилися у Мордовію. Перший термін вони відбували у мордовській в’язниці у концтаборі. Мій двоюрідний дід як політичний в’язень відсидів 25 років. Після цього його побратими-емігранти в Америці випустили книгу про боротьбу цієї людини проти радянської влади.

Мені дуже приємно згадати наших сусідів з Михайлівки, переселенців, які віднайшли дзвони, які їхні батьки свого часу заховали на цвинтарі на Західній Україні. Минуло 40 років – і ці дзвони повернули громаді. На жаль, дзвони переселеців-жителів села Дудчани залишаються на польській стороні. На превеликий жаль, наша влада — ні колишня, ні сьогоднішня — не може цю святиню повернути громаді, а вона належить усьому українському народові.

Якщо у нас не буде духовного, якщо ми не знатимемо нашу мову, якщо забудемо звідки ми родом, то й народу українського не буде. «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани», – безсмертний вислів Максима Рильського. Тому те, що ми робимо сьогодні, дуже велична справа. Низький уклін тим людям, які приділяють цим питанням увагу. Це крок у майбутнє — цим ми підтверджуємо нашим нащадкам, що ми пам’ятаємо своїх пращурів і продовжуємо їхню роботу.

Українці переможуть!