Яна Дорош із Надеждівки надзвичайно здивувала своїх колишніх однокласників, сусідів та й усе село, коли у червні 2018 року підписала контракт зі Збройними Силами України. Це рішення не було спонтанним чи випадковим. Що ж змусило спокійну, домашню дівчину з художніми здібностями зважитися на такий крок?
Яна розповідає, що думки про службу з’явилися ще під час Революції Гідності та шкільних уроків історії, яку викладав Олександр Олександрович Івченко. І не просто викладав, а вчив любити Україну. «У той час мені було 13. Якби мала більше років, обов’язково поїхала б на Майдан», – пригадує дівчина.
Десь у 9-му класі вже твердо вирішила пов’язати життя з армією. Разом із хлопцями-однокласниками вивчала основи військової справи на уроках допризивної підготовки, навіть успішно виступала на змаганнях зі стрільби. І готувалася до вступу у Національну академію Державної прикордонної служби.
У 2017 році Яна закінчила школу. На жаль, вступити до омріяного вузу не вдалося – не пройшла за станом здоров’я, підвів зір. Тож бачила для себе один вихід – укласти контракт із ЗСУ. З кожним майбутнім контрактником працює психолог, складаються спеціальні тести. Вони показали, що рівень справедливості і принциповості у Яни дуже підвищений. Можливо, у цьому криється першопричина її рішення служити? «Мама буквально зі сльозами на очах прийняла мій вибір, – пригадує дівчина. – Але знаючи мою наполегливість і рішучість, не відмовляла».
Зараз Яна служить у Білгород-Дністровському прикордонному загоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Її підрозділ контролює частину кордону з Придністров’ям.
«Спочатку я контролювала лінію кордону, стояла на шлагбаумі, чергувала на вишці», – розповідає дівчина. Саме чергування були дуже складними, адже тривали по 12 годин. Потім – 12 годин відпочинку і знову 12-годинне чергування. І так весь час, без вихідних. При такому режимі дуже швидко розумієш, що служба в армії – це не робота, це просто спосіб життя. Зараз Яна служить на посаді техніка автоматизованих систем управління. Ця робота хоч і не така важка фізично, але не менш відповідальна.
Основна небезпека кордону з Придністров’ям – контрабандисти. На жаль, з ними взаємодіє місцеве населення, тож у прикордонну службу намагаються не брати місцевих. У підрозділі, де служить Яна, 80 відсотків – жінки, тож дівчатами у формі нікого не здивуєш. «Серед нас є такі ж молоді, як і я, є і старші», – розповідає дівчина. На колектив вона не нарікає, а командири цінують Янину дисциплінованість, організованість і відповідальність.
Хоч на службі часом буває ой як складно, дівчина жодного разу не пожалкувала, що опинилася в армії. Інакше вона просто не могла. Бо вважає, що так принесе найбільшу користь Батьківщині. Перший контракт Яна підписала на три роки. Чи продовжуватиме його, ще не знає, адже мріє про вищу освіту. І не обов’язково військову.
