Про це на Фейсбуці повідомляє херсонська журналістка Євгенія Вірліч:
– Одна розумна людина вчора мені сказала: “Історія знає багато фактів, коли чоловік увічнював пам’ять коханої або просто рідної йому жінки. Навіть куполи у храмах зводили у вигляді грудей коханої. Але такого прагнення зробити щось нашвидкоруч за рахунок інших та ще й за умови, що душа її не упокоїлась після смерті, – здається, це перший і жахливий випадок в історії. Принаймні України”.
І це жахіття відбувається в Херсоні. Це ж як треба ненавидіти місто і от ту саму жінку, аби через три місяці після її мученицької страшної смерті називати її іменем вулицю попри шалений супротив населення! Причому цей супротив породив і продовжує породжувати вивертання назовні дуже нехороших подробиць життя і діяльності цієї жінки. Невже саме цього хотіли ті, хто її любив?
Виховані люди довго мовчали, бо розуміли, що боротись потрібно із живими, а не мертвими, воліли, аби душа померлої – якою б її особа не була за життя – спочила з миром. Але так звані “друзі” прагнуть іншого: їм конче потрібно танцювати на кістках померлої подруги якомога довше. Немає там почуттів – там є бажання залишатись на плаву.
І от сьогодні на продовження сесії міської ради так звані “друзі” зганяють тітушок та нехерсонських гастролерів-бунтівників, аби вони затуляли рота патріотичній активній громадськості міста. Дежавю! П’ять років тому, коли у екс-мера, а нині депутата міської ради, було бажання протягнути “референдум” кримського розливу у Херсоні, було те саме! Ми координувались між собою – незнайомі іноді одне з одним люди, кожен у своїй роботі, але приходили під будівлю міської ради, аби цьому протистояти. І протистояли. Вистояли.
Чи вистоїть сьогодні місто під навалою тітушні нового розливу, яка називає себе патріотами, невідомо. А от мені особисто соромно за міського голову, якого я щиро підтримувала. Хай пробачать мені ті, хто від самого початку казав, що він – амьоба. Я не вірила, але це дійсно так. Причому амьоба, яка пережила свій амьобний вік, тобто пересиділа і кріслі міського голови. Коли це створіння назвало тітушками тих, із ким разом стояло на Майдані і ОБІЦЯЛО – в очі обіцяло! – разом боротись із російською навалою, а тепер зухвало бреше, це жах. Більш того, в очі каже рідним загиблих Героїв, що вони – тітушки. Знайшла фотографії кількох “тітушок”, яким щиро завдячую, що живу під мирним небом. Вибачте, хлопці, за наш із вами вибір………
