Перебування у прифронтовому Херсоні щодня залишається вкрай небезпечним, особливо в так званих «червоних зонах», де немає магазинів, не ходить транспорт, поступово зникають світло, газ і вода. Постійні обстріли, атаки дронів та руйнування інфраструктури створюють реальну загрозу життю цивільних, яких необхідно евакуювати. Найскладнішою є евакуація родин, у складі яких є маломобільні люди.
Майже рік 70-річна пані Віра живе у модульному містечку у Львові. Виїхати разом із 90-річною мамою з Антонівки — передмістя Херсона — їй здавалося нереальним, але в березні 2025 роу вона наважилася на евакуацію, аби врятувати і своє життя, і життя матері, за яку несе відповідальність.
Від початку деокупації Херсона селище Антонівка постійно перебуває під ударами російської армії з окупованого лівобережжя області. Артилерія, міномети, керовані авіабомби щодня руйнують житлові квартали та приватні будинки, знищуючи одну вулицю за одною. Цей населений пункт розташований біля Антонівського мосту. Вже декілька років російські військові масово застосовують дрони для атак на цивільних та автомобілі. Поступово перестав ходити громадський транспорт, поруч закрилися магазини, гуманітарні центри та пункти незламності, зникли світло й газ, а вода стала подаватися з перебоями.
У таких умовах життя перетворюється на боротьбу за щоденне виживання. Пані Віра разом із чоловіком і мамою пережили російську окупацію в Антонівці. В облаштованому укритті у підвалі будинку вони перечікували ворожі обстріли, запасалися дровами, генераторами та газовими балонами. Мріяли у власному будинку дожити до перемоги, а про евакуацію боялися навіть думати, бо мама Віри з обмеженою мобільністю, а через дронові атаки та дистанційне мінування самостійно виїхати із селища вони вже не могли. Але після смерті чоловіка у лютому 2025 року питання евакуації для пані Віри постало вкрай гостро.
«Найстрашніше було ухвалити рішення про евакуацію. Ми знали, що російські дрони атакують цивільні автівки, а дорога із селища постійно перебуває під ворожими обстрілами або ворог дистанційно мінує її. Було велике хвилювання, чи вдасться все зробити безпечно. Уже були випадки, коли гинули сусіди, виїжджаючи або просто перебуваючи на вулиці, а тут треба ще й встигнути перенести маломобільну бабусю», — згадує Олена, донька пані Віри.
По допомогу родина звернулася на гарячу лінію Херсонської обласної військової адміністрації. Пані Віру з мамою спочатку евакуювали поліцейські, а потім представники Червоного Хреста транспортували спеціально обладнаним авто до модульного містечка у Львові, де родина змогла відновити документи та отримала підтримку соціальних служб і благодійних організацій.
«Евакуація людей із так званої “червоної зони” супроводжується мобільно-вогневими групами та броньованими авто, обладнаними РЕБами. Намагаємося працювати на випередження, опитуємо людей, які виїхали, про тих, хто залишився, аби запропонувати і їм евакуюватися. Вивезенням займаються поліція, ДСНС, волонтери. Разом із міською владою опрацьовуємо заявки на розміщення в одному з семи транзитних центрів на території області. Більшість жителів уже покинули територію Антонівського старостату, але там ще, на жаль, залишаються люди», — коментує заступник начальника ХОВА Євгеній Ігнатенко.
У 2025 році ситуація через дронові атаки різко погіршилася у Херсоні. За даними ХОВА, армія рф лише минулого тижня застосувала понад 2600 дронів на території Херсонської громади. Водночас у громаді більшість населення — люди старшого віку, чимало з них мають обмежену мобільність.
«Сьогодні ми щодня працюємо з людьми, які живуть у надзвичайно складних умовах — під постійними обстрілами, у стані хронічної тривоги, виснаження та невизначеності. Особливо боляче бачити родини, які доглядають за маломобільними рідними, людьми старшого віку, особами з інвалідністю чи тяжкохворими. Коли людина довго живе під обстрілами, психіка починає пристосовуватися до небезпеки. Те, що колись здавалося страшним, поступово сприймається як “звичайне життя”. І це дуже тривожний момент, бо люди перестають помічати, наскільки сильно виснажені морально та фізично. Тому для мене під час спілкування найважливіше — не тиснути на людину щодо евакуації і не залякувати її. Людям і так страшно. Їм потрібне не осудження, а відчуття, що їх чують і розуміють. Іноді достатньо просто спокійно посидіти поруч, дати можливість виговоритися, дозволити людині заплакати без сорому за свої емоції», — розповідає Олена Проценко, практична психологиня Центру ментального здоров’я та інтегрованих послуг поліклініки №2 КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша».
Особливо важко тим, каже психологиня, хто доглядає за маломобільними рідними. Вони часто живуть у режимі постійного виснаження: без нормального сну та відпочинку, з відчуттям величезної відповідальності.
«У багатьох з’являється почуття провини через саму думку про евакуацію. Наче вони зраджують свій дім або залишають частину свого життя позаду. І тоді дуже важливо сказати людині прості слова: бажання врятувати себе і своїх близьких — це не слабкість і не зрада. Це природне прагнення жити», — зазначає психологиня.
У Херсоні є можливості для евакуації, у тому числі для маломобільних людей та тих, хто потребує особливого супроводу. До цього долучаються гуманітарні служби, волонтери, медичні працівники та соціальні служби.
«Людям допомагають із транспортуванням, супроводом, пошуком безпечного місця, надають психологічну підтримку в дорозі. І дуже важливо, щоб люди знали: вони не залишаються сам на сам зі своєю бідою», — додає Олена Проценко.
ТРАНЗИТНИЙ ЦЕНТР
Транзитний центр запрацював у грудні 2025 року в Херсонській громаді, — розповідає Наталя Чорненька, заступниця Херсонського міського голови.
За цей час через нього пройшло понад 400 родин, яких вивезли з небезпечних районів Херсонської громади.
Перебувати там родина може три дні. Після прибуття люди одразу заповнюють анкету щодо потреб. Родини або евакуйовані отримують гуманітарну допомогу — продукти харчування та гігієнічні засоби. Благодійні організації виплачують 10 800 гривень на особу та допомагають з оформленням документів.
«На сьогодні у пунктах тимчасового проживання в Херсоні вільних місць немає, тому якщо родина планує залишатися у місті, то зазвичай домовляється зі знайомими про проживання за оплату комунальних послуг або на інших умовах. Евакуйованим пропонують поселення у модульному містечку в Чорнобаївській громаді або в місцях тимчасового проживання за межами Херсонщини. Раніше багато людей ми евакуювали автобусами та потягами до Вінниччини, Хмельниччини, Івано-Франківщини, Миколаєва та Одеси», — говорить заступник Херсонського міського голови.
Херсонська міська військова адміністрація, за словами Наталії Чорненької, разом із партнерськими організаціями опрацьовує варіанти поселення в інших регіонах з урахуванням побажань людей: це може бути проживання від трьох і більше місяців, окреме розміщення родини чи спільне проживання з іншими людьми, поселення до завершення воєнного стану, платне або безоплатне, з харчуванням чи без нього.
«Якщо людина звертається на гарячу лінію по допомогу щодо евакуації, то її не лише вивезуть, а й доправлять до місця перебування. Щодо транспортування маломобільних людей, ми координуємося з представниками Червоного Хреста і, за бажанням рідних, перевозимо їх до подальшого місця проживання. Можемо допомогти родині перевезти речі “Новою поштою”, але для забезпечення цієї послуги також шукаємо партнерів. Ми бачимо і випадки повернення після евакуації. Люди пристосувалися жити під обстрілами та без належних умов. Близько 200 людей мешкають у мікрорайоні Острів, який під час теракту російських окупантів на Каховській ГЕС був затоплений водою. Дістатися туди дуже небезпечно — через дрони, артобстріли та дистанційне мінування, пошкодження мосту», — каже Наталя Чорненька.
ТРАНСПОРТУВАННЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ
Транспортуванням маломобільних людей Червоний Хрест почав займатися ще під час окупації у 2022 році, коли евакуювали мешканців геріатричного диспансеру з передмістя Херсона — Комишан.
Перевезення здійснювали і через лінію розмежування. А загалом до транспортуванняя маломобільних людей, лежачих хворих та людей на кріслах колісних представництво Червоного Хреста почали залучати ще з 2016 року.
«Ми тоді почали виїжджати як соціальне таксі для родин, де були маломобільні люди, яким потрібно було відвідати медичний заклад. Після деокупації Херсона ситуація змінилася через постійні обстріли окупантів. Евакуацією займається обласний загін швидкого реагування, який пройшов спеціальне навчання — 148 годин підготовки, під час яких відпрацьовували користування обладнанням в авто, надання медичної та психологічної допомоги. Ми спускаємо маломобільних людей і людей на кріслах колісних із верхніх поверхів», — розповідає Лариса Марченко, керівниця Херсонської обласної організації Товариства Червоного Хреста України.
Ситуація ускладнюється тим, що військові рф полюють дронами на медичні автівки в місті та області. Є випадки поранень і загибелі медичних працівників при наданні допомоги цивільним людям.
«Сьогодні важливо зберегти колектив. Партнери нас забезпечили броньованими авто. Нещодавно ми вивозили родини з населених пунктів Дар’ївської, Станіславської та Білозерської громад, очікуючи через безпекову ситуацію біля села на поліцейський автомобіль, який евакуював людей, а потім ми везли їх до транзитного пункту. Передали нам парнери і авто, яке спеціально переобладнане з інкасаторської машини, якою можна вивезти одночасно до чотирьох маломобільних людей. Якщо людина самотня, ми домовляємося про її перебування у геріатричних центрах в інших областях України та перевозимо з медичним супроводом», — каже Лариса Марченко.
Виникають серед херсонців і питання щодо транспортування маломобільних за кордон, де перебувають їхні рідні.
«Ми можемо довезти людину лише до кордону України — безпосередньо наша автівка або за підтримки колег з інших областей. За перший квартал ми евакуювали до інших обласних центрів 192 маломобільні людини та на кріслах колісних, з них 33 — у громади Херсонської області, а інших — у Миколаївську, Одеську, Вінницьку, Черкаську, Хмельницьку, Дніпропетровську та Київську області», — додала Лариса Марченко.
ЕВАКУЦІЯ РЯТУЄ ЖИТТЯ
Виїхати й залишити свій дім надзвичайно боляче для кожної людини, яка змушена покидати зону бойових дій. Але евакуація рятує життя.
«Мої батьки прожили три роки у власному будинку під постійними обстрілами, у щоденному стресі та страху. Здавалося, що можна витримати все… Але це не життя. Важливо зрозуміти: навіть якщо зараз небезпечно всюди, з “червоної зони” необхідно виїжджати. Це рішення, яке рятує життя. Херсонська військова адміністрація не залишила нашу родину сам на сам із бідою. У міськраді координували евакуацію, а потім і транспортування мами з бабусею за межі області, знайшли їм місце проживання у модульному містечку, де тепло, є безкоштовне харчування для пенсіонерів та допомога у всіх побутових питаннях», — зазначила донька пані Віри.
Підтримка родин, де опікуються рідними, що мають обмежену мобільність, важлива на всіх етапах.
«Під час консультацій я завжди намагаюся не лише підтримати емоційно, а й допомогти людині побачити хоча б невеликий, але реальний план дій. Бо коли з’являється розуміння, куди звернутися, хто допоможе, як відбуватиметься евакуація, — тривога стає меншою. А разом із цим з’являється і надія. Найболючіше — бачити, як люди тримаються за стіни будинку, навіть коли навколо вже небезпечно. Але дім — це не лише місце. Дім — це люди, яких ми любимо. І найголовніше сьогодні — зберегти життя, щоб одного дня знову відчути тепло, спокій і безпеку поруч із рідними», — зазначила Олена Проценко, практична психологиня Центру ментального здоров’я та інтегрованих послуг поліклініки №2 КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша».
Авторка — Лідія Григор’єва. Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу.
Фото надане Ларисею Марченко.
