Через пекло до помсти!
Дуже символічним є те, що першими ворога зустрічають прикордонники.
Цей священний обов’язок був покладений на них ще з давніх-давен.
Так сталося і зараз…
Анатолій на псевдо Пітон зустрів війну 24 лютого на одній з ключових ділянок південного напрямку. За день до вторгнення, коли вже починало вечоріти, прикордонники бачили величезну кількість ліхтарів та чули гомін військової техніки, яка на той час наводила відчуття страху та переживання.
«І тут почалося… З першими промінчиками сонця посипалися ракетні залпи, які розривалися прямісінько біля наших позицій. Перші поранені, на жаль і перші втрати – це те, що ми відчули з перших хвилин вторгення. Але хлопці не розгубилися та почали працювати злагоджено, як один механізм. Я розумів, що будемо битися до останнього та якщо на долю випало таке випробування, потрібно з гордістю його пройти»,- зазначає прикордонник.
Безперервний залп російської артилерії, кров, смерть та рій уламків, які знищували все на своєму шляху – це перша година бойового супротиву прикордонників на Херсонщині. Анатолій зі своїми побратимами зробили все, аби затримати ворога, але співвідношення сторін поступово продавлювало нашу оборону. Хлопці розуміли, що залишатися на місці – вірна смерть, тому почали відходити на раніше заготовлені позиції. Прямуючи до нового рубежу оборони, Анатолій почув тільки свист ракети, яка уразила бойову машину, що їхала попереду. Дим… Вогонь… Кров… Смерть… Це був авіаналіт російських штурмовиків.
«Пам’ятаю лише, як все горіло та вибухало, як запечена кров стелилася дорогою. І цей запах, ніколи його не забуду. Піднявши голову зрозумів, що потрібно рухатися пішим ходом, адже наша колона була повністю розбита»,- ділиться емоціями Анатолій.
Весь у крові та в обгорілій формі одягу, Анатолій дістався до підрозділу Збройних Сил України, який розгортав свою вогневу міць на одному із напрямків руху російської армії. Пояснивши, що їхня колона попала під авіаційний удар та про нескінченну кількість бойових машин окупантів, Анатолій просив дати можливість помститися за товаришів.
Через декілька хвилин почався бій, прикордонник, сівши за «зенітку», почав в прямому сенсі розривати російську колону на шматки.
«В мене було таке відчуття сміливості та агресії, що від окупантів залишалося тільки мокре місце»,- каже прикордонник.
«Але з часом ми потрапили в оперативне оточення, тому що цих хробаків була величезна кількість та серйозна підтримка в авіації.
Я зв’язався з командуванням загону та дякувати Богу, вони пообіцяли прийти на допомогу. Під прохолодний ранок на моторних човнах прибула група, яка ризикуючи потрапити під ворожий вогонь, почала евакуйовувати мене та моїх побратимів»,- емоційно згадує Анатолій.
Цей епізод з життя Анатолія переконав його повною мірою покладатися на себе та побратимів, не опускати руки в будь-якій критичній ситуації.
Існує лише одна вагома причина, чому люди не досягають мети – вони рано здаються.
І якщо ти перестаєш намагатися реалізувати бодай один шанс, то у тебе немає шляху до Перемоги.
Ось так Пітон, переживши пекло початку широкомасштабного вторгнення та помстившись за своїх загиблих побратимів, вийшов з оточення й продовжує нищити окупантів на півдні України.
