Таміла Душевіна – стоматологиня з Херсонщини, мама трьох дітей, котра наприкінці 2022 року релокувалася з родиною до Львова. Попри труднощі вимушеного переміщення та виклики великого міста лікарка не побоялася відразу відкрити власний кабінет і продовжити улюблену справу.
В інтерв’ю «Українському Півдню» пані Таміла розповіла про те, як війна вплинула на її родину, нове життя у Львові та коли вона нарешті поїде в гості до мами в Італію.
До початку повномасштабного вторгнення Таміла Душевіна мешкала з родиною неподалік Антонівського мосту у великому будинку на 400 кв м, який був зведений лише кілька років тому. Споруда була поділена на дві частини: стоматологію та житлову зону. Жінка з радістю згадує той час: вона займалася улюбленою справою та за потреби мала можливість навідатися до дітей. На вихідні родина часто виїздила на природу до Олешківського лісу або до озера. Під час ковідного карантину та самоізоляції близькість природи стала справжнім порятунком та розрадою.
Початок війни і окупація
У початок великої війни Душевіна не хотіла вірити до останнього, проте напередодні зробила з чоловіком великі закупи всього необхідного. Це допомогло сім’ї пережити окупацію, буквально не виходячи за межі двору.
«У нас у будинку був дуже гарний підвал, ми навіть на початку зробили там спортзал. Тож у перші дні спустили туди всі наші матраци з ліжок і перебралися», – згадує вона.
Окупація була як клітка, каже стоматологиня. Та разом з чоловіком, котрий має фах зубного техніка, вони продовжували приймати пацієнтів, і концентрація на роботі психологічно допомогла дочекатися звільнення Херсону.
«Побачила, що по вулиці проїхала машина з нашим прапором і зрозуміла – нарешті!», – ділиться Таміла.
А далі на вулицю вибігли старші діти з прапорами, щоб привітати військових.
На жаль, жінка дуже скоро відчула, що попри радість від омріяної свободи, заради безпеки дітей доведеться виїхати. Саме в той час вона поспілкувалася з тренеркою з бадмінтону старшого сина Павла, і та запросила її з дітьми до Львова.
«Перший місяць жили в її зйомники квартирі в передмісті. Потім ще на місяць винайняли квартиру самі. Далі довелось зателефонувати до чоловіка і попросити приїхати до нас, бо одній на новому місті було складно. Адже окрім робочих моментів була школа і садочок з їхніми непростими моментами адаптації», – пригадує Таміла.

На фото: прогулянки родиною з друзями біля річки в Херсоні.
Перші кроки в новому місті
Власне, Душевіна у Львові відразу вирішила повернутися до роботи.
«У нас, на щастя, був фінансовий старт – невеличкі заощадження. Приїхавши до міста, я відразу викупила маленький кабінет, лише 40 кв. м, і взялася до справи», – продовжує розповідь лікарка.
Звичайно, у порівнянні зі стоматологією вдома, де на вп’ятеро більшій площі працювало ще три лікарі та чотири асистенти, це були досить маленькі потужності. Проте все було потрібно облаштувати перед тим, як почати роботу. Частину обладнання перевезли з Херсону, щось довелося докупити на місці.
Стоматологиня зізнається, що піти «на свої хліба» було досить ризикованим кроком, адже в неї ще не було такої кількості пацієнтів, як в Херсоні. Можливо, якби все повернути назад, вона пішла б працювати до державної або приватної лікувальної установи, аби краще вивчити місцеву специфіку. Та в будь-якому разі вона не шкодує про одне: що вибрала Україну. Її кликали до Німеччини, де на той час вже отримав тимчасовий захист і соціальні гарантії її батько, до Польщі, куди переїхали знайомі та на тоді теж була державна підтримка. Так, там для дітей було б безпечніше. Однак Таміла розуміє, що навряд чи змогла б так швидко почати працювати лікарем закордоном. А жити на соціальні виплати їй, людині котра звикла до роботи чи не в режимі 24/7, зовсім не хотілося.
Життя в модульному містечку
Пережити перший складний період адаптації на новому місці Тамілі допоміг переїзд родини до модульного містечка для ВПО у Львові, де вони прожили близько півтора роки. Умови були як у гуртожитку зі спільними просторами, та Душевіни отримали дві окремі кімнати, що звільнило їх від витрат на оренду житла та стало певною підстраховкою у разі фінансових невдач.
Про життя в модульному містечку вони згадують з теплотою, адже воно згуртувало переселенців. Окрім різних творчих активностей, там був великий майданчик для дітей, де вони залюбки грали одне з одним, а через них і батьки познайомились.
«Мешканці містечка стали першими моїми пацієнтами і зараз вони лікуються в нас», – розповідає Таміла.
А ось першою львів’янкою, яка завітала до нової стоматології, стала пані Олена, котра мешкає по сусідству. Незадовго до приїзду Таміли до міста жінка пережила втрату чоловіка. Вона з радістю заприязнилася з новою родиною, почала брати дітей на прогулянку, запрошувала на дачу, відсвяткувати день народження і зрештою стала справжнім другом та підтримкою для сім’ї.
Львів’яни з херсонською душею
Власне, Душевіни зараз де юре можуть теж вважати себе львів’янами. Таміла рада, що зараз родина вже має помешкання у Львові – завдяки її сестрі, котра одного разу зателефонувала їй та запропонувала дати в борг гроші на купівлю квартири. І тепер вільного через роботу та матеріальні зобов’язання стало ще менше, але нарешті з’явилося відчуття власного дому, певної стабільності. Хоча ритм життя все одно лишається шаленим, де кожна хвилина буквально розписана.
Львів – визнаний центр туризму, та вимушеним переселенцям часто бракує часу та внутрішніх ресурсів, щоб насолоджуватися його красою.
«Коли ми лише приїхали, було не до туризму, не до красивого історичного центру, не до кави, ділиться стоматологиня. Перше, це діти, робота, на дозвілля та відпочинок часу майже не лишається. Коли ідеш по вулиці, бачиш, що біжить хтось немов переляканий, кудись поспішає – ну це точно переселенець».
І додає, що згодом хоче навчитися у львів’ян розміреному ритму життя, вмінню відпочивати, знаходити час для родинних свят, коли на Паску чи Різдво лікар може звільнити у своєму графіку тиждень-два, щоб побути з сім’єю. До речі, її саму вже давно кличе до Італії мама, яка працює там вже багато років. І Таміла пообіцяла собі, що цього літа неодмінно запланує собі відпустку, щоб побачити нову країни і побути там разом з найдорожчою людиною.
Коли трапляються обстріли Львова, Таміла відчуває, що війна її наздоганяє, дуже згадує рідний дім.
«Якби мені сказали, що в Херсоні безпечно, то незважаючи на усі руйнування, я б хотіла повернутися, чесно», – ділиться жінка.
Тільки дітям, мабуть, вже краще тут, бо вони призвичаїлися, знайшли нових друзів. Всі її діти вже школярі, мають багато захоплень та відвідують різні гуртки: Павло – продовжує заняття бадмінтоном, Марк, котрий пішов у Львові до першого класу, також обрав бадмінтон, а ще айкідо, донька Вероніка вчиться в музичній школі та займається танцями. Ще під час життя в модульному містечку вони вперше поїхали на екскурсію до Карпат і тепер їм більше хочеться пізнати місто і той край, де вони зараз живуть.
Нові горизонти
Переїзд до Львова став для Душевіних поштовхом у професійному розвитку в стоматологічній справі.

На фото: робочому місці у Львові.
Тут Таміла Володимирівна закінчила кафедру хірургії, і тепер, окрім інших стоматологічних послуг, освоїла імплантацію. Лікарка каже, що в Херсоні вона б, певне, цим не займалася, бо було простіше запрошувати для певних робіт інших фахівців. Також за ці роки змінився і профіль пацієнтів, вони стали більш вимогливими. Чоловік так само став вивчати більш складні роботи, ніж звичайне протезування, щоб стоматологія могла надавати більш різноманітні послуги. Тут конкуренція дуже велика, зауважує Душевіна, тож доводиться постійно розвиватися та вдосконалюватися. Тому в найближчих планах – податися на грантову підтримку від держави.
Вона не полишає надію повернутися до рідного міста, щоб здійснити свої інші, творчі мрії.
«Колись з сином Павлом ми хотіли зробити у Херсоні бадмінтонні корти. У нас на стіні вдома залишилась візуалізація цього проєкту. Дай Бог колись приїхати і побачити її. Відродити стоматологію – з цими новими знаннями та навичками, які тут у нас з’явилися», – підсумовує лікарка та мама трьох дітей.
Вона вже навчилася готувати місцеві страви, як борщ без капусти, або пекти знаменитий львівській сирник, пити ранкову каву.. Але її серце, а її душа назавжди лишилися з рідним і таким зраненим, проте незламним Херсоном.
Авторка – Наталія Рудніченко.
Фото – з архіву Таміли Душевіної.
Схожі публікації:
- Херсон у січні фінансуватиметься за 1/12 видатків бюджета
- Вадим Рассовський: Усі дамби Укргідроенерго – в працездатному стані
- У бюджеті Херсона передбачено 800 тисяч грн. для безкоштовного лікування катаракти у херсонців, – Алла Малицька (відео)
- «Кожен організм унікальний і потребує індивідуального підходу від фахового лікаря», — Ірина Федаш
- Родина Кіріченків на Бериславщині відновила власну справу, скориставшись грантом від держави















