Я доросла людина, настільки доросла, що Бог дозволив мені жити в двох століттях. І тому сучасність і минуле живуть в мені в розмовах, дискусіях, порівняннях.
15 травня в нашій країні є днем шанування неймовірного, характерного лише нам українцям, духовного символу – Дня Вишиванки. Дуже радий цьому Дню і факту.
Однак в моїй душі і пам’яті до сьогодні живуть відчуття тих дитячих (70-ті роки минулого століття), інколи незрозумілих (так я думав) Маминих рішень, коли раз чи два на рік, в певні дні вона одягала мені вишиванку. Я в такі моменти був і відчував себе не як усі, так мені здавалося.
А ще дитячі спогади живуть в мені товстим, в сірій палітурці Кобзарем, що завжди лежав на столі в кімнаті, де були Ікони, в гарних, вишитих Мамою рушниках, з якими Мама і Тато вінчалися на своєму весіллі.
Інколи Мама дозволяла собі читати мені 8-10 річному сину якісь речі з того Кобзаря. Звичайно більшість з почутого я не пам’ятаю, але назавжди в мені біль, як я потайки плакав (щоб Мама не бачила), коли дочитувалось до абзацу як «москалик» занапастив душу Катерині і вона пішла топитися…
Пройшли роки, змінився час та обставини і здається мені, що нам всім необхідно зрозуміти, що Вишиванка – це узор життя, це молитва твого роду і тебе особисто, і усвідомити, що у Вишиванку потрібно одягати не тіло, а душу, серце і розум і тоді вона ніколи не стане повсякденним, стандартним одягом.
З Днем Вишиванки!
Міський голова м. Нова Каховка
ВОЛОДИМИР КОВАЛЕНКО
