Наталя Кубанова – майстриня в освітньо-тренінговому центр “СВОЄ”, який розпочав свою роботу рік тому в прифронтовому Херсоні. Вона проводить заняття з виготовлення виробів декоративно-ужиткового мистецтва для дітей та дорослих, тих, хто залишається в рідному місті, попри російські обстріли й терор дронами окупантів з окупованого лівобережжя регіону. Про окупацію, досвід ВПО, виживання під дронами в прифронтовому місті та роботу центру «СВОЄ» розповіла майстриня Наталя Леонтіївна Кубанова журналістам інформаційного видання «Український південь» в проєкті “Жінка і війна”.
Стати майстринею: відновити стан здоров’я
Вже більше року, як Наталя Леонтіївна Кубанова повернулася до рідного Херсона, який вона була змушена покинути під час окупації його російськими військовими через загрозу життя, відсутність ліків та медичного обслуговування. Вона 20 років перебуває на обліку в МСЕК через інвалідність та пересувається з ціпком.
«Ускладнення зі здоров’ям розпочалася майже відразу після народження сина. У мене навіть токсикозу не було, а через три тижні після пологів відбулося загострення. Тепер ходжу з ціпком, але навіть за цей стан мені довелося боротися. Десять років лікарі оформили мені безстрокову інвалідність, пообіцявши допомогти з кріслом колісним. На той момент я майже вже не ходила», – розповідає херсонка.
Наталя Леонтіївна отримала спеціальність у ХДУ – вчитель української мови й літератури, але через стан здоров’я працювати за фахом не могла. Розповідає, що її врятувала зустріч майже 10 років тому з психологинею Оксаною, яка порадила їй займатися практикою «Цигун» та оригамі – паперовими виробами.
«Завдяки розвитку дрібної моторики рук мій стан суттєво покращився, я стала на ноги, почала ходити з ціпком. Після оригамі почала займатися й виготовленням інших виробів декоративно-ужиткового мистецтва, практикувати проводити майстер-класи для дітей. Працювати я не могла, приділяла багато часу вихованню сина, який захопився на той час вивченням історії та іноземних мов», – розповідає Наталія.
Подорослішавши, син став їй справжньою підтримкою. Особливим випробуванням для родини стала повномасштабна війна.
«Під час окупації Херсона російськими військовими син в прямих ефірах розповідав про ситуацію в місті, спілкувався з іноземними журналістами. Став волонтером, аби допомагати таким залежним від медичних препаратів людям, як я. На нього звернули увагу представники окупаційної влади, або хтось доніс. Через загрозу бути захопленим йому довелося швидко виїздити, шукати безпечний шлях на підконтрольну територію України. Я за нього в той період дуже хвилювалася. У місцевих ЗМІ в цей час повідомляли про викрадення російськими військовими тероборонівців, активістів, волонтерів. Лише, коли він опинився на вільній частині України, мої страхи за нього більш-менш пройшли», – говорить херсонка.
Наталя до вересня 2022 року залишалася в окупації. Їй довелося купувати ліки, привезені з рф, через які стан здоров’я став різко погіршуватися.
Було прийнято рішення родиною про її виїзд з окупації. Вона повинна була вивезти через населений пункт – Василівка у Запорізькій області й племінника.
Бути ВПО. Київ-Черкаси
Разом з рідним племінником вони, вирвавшись з окупації, доїхали до Києва. Про успіхи ЗСУ чула, чекала ось-ось буде звільнений Херсон. Речей теплих майже ніяких вона не брала, та й багато не візьмеш, виїжджаючи автобусом, пасажирів якого російські військові обшукували й проводили з ними допити. У 2022 році перший сніг з’явився в Києві у середині листопада, а вона стояла в цей час у капцях, дивлячись на сніжинки, що падали, на людей, які мчалися у своїх справах й думала, як далі бути.
«У мене ж взуття спеціальне, воно не продається в типових магазинах. Завжди його складно мені підібрати. Тож той холодний початок зими в Києві я добре пам’ятаю, хоча на серці було легко, бо звільнили Херсон від російських солдат, але, на жаль, з окупованого лівобережжя розпочалися обстріли. Брат з родиною у цей час теж виїхав, вони зупинилися в Черкасах. Я приїхала до них», – розповідає херсонка.
Всі разом вони поселилися в окремому будинку. Через стан здоров’я вона майже перестала в цей час рухатися, її помістили в місцеву лікарню.
Пройшовши курс реабілітації, вона знов стала на ноги, пересуватися з ціпком, бувати у різних цікавих місцях Черкас, знайомитися з містом.
Туга за рідним Херсоном її не покидала, приходило усвідомлення переваг щодо комфортності й доступності рідного міста для людей з інвалідністю.
“Я могла в Черкасах сплутати рейс автобуса, але вийшовши відразу на наступній зупинці, я усвідомлювала, щоб повернутися назад, то треба багато йти пішки назад, бо вулиця одностороння. У нас в Херсоні в такій ситуації можна пересісти на автобус, просто перейшовши на другу сторону вулиці, бо більшість зупинок облаштовані синхронно. Для людей з інвалідністю – це дуже важливо», – пояснює майстриня.
Складно було родині ВПО виживати й з матеріальної сторони, держава не надавала суттєвої допомоги, не знаходила Наталя й людей, спільних за духом. Вона прийняла рішення повернутися до рідного міста.
Фото Наталії Шатілової: майстер-клас у центрі “СВОЄ Наталії Кубанової з виготовлення карти України із патріотичних сердець”.
Прифронтовий Херсон
Наталя повернулася до рідного Херсона у жовтні 2023 року, усвідомлюючи всі ризики прифронтового міста.
«Вільний Херсон, ніби вдихнув в мене нові сили. Я у цей час пройшла вже у рідній лікарні плановий курс реабілітації, тож стала пересуватися з ціпком без напруги. Я хочу сказати, що себе відчуваю у Херсоні, більш безпечно, ніж в Черкасах, або іншому мирному місті, я відчуваю, коли виходити на вулицю, як себе везти себе у випадку небезпеки», – розповідає Наталія.
У цей час, до першої річниці визволення Херсона від російських окупантів, відкрився у прифронтовому місті освітньо-тренінговий центр «СВОЄ». Організатори якого ставили за мету – підтримати місцеве населення через просвітницькі заходи, арттерапевтичні – проведення різнихтренінгів зі збереження життя, мінної безпеки, психосоціальної підтримки. Наталю запросили проводити майстер-класи з виготовлення виробів декоративно-ужиткового мистецтва для дорослих й дітей, які залишаються в рідному місті.
Перший був у неї творчий майстер-клас «Незламний херсонський кавунчик», на якому городяни й ВПО з лівобережжя області створювали своїми руками символ міста, що нескорилося російським окупантам.
“Мені приємно, що тільки виставляється гугл-форма із запрошенням на мій майстер-клас, то вона закривається дуже швидко. Охочих стільки прийти заняття, що доводиться проводити їх у 2 зміни. Я радію, що можу поділитися своєю енергією, своїми навичками з моїми земляками, з якими я маю спільний досвід великої війни, стійкості й життя у прифронтовому місті», – розповідає Наталія.
Фото Н. Кубанової: майстер-клас без світла при свічках.
Житлові квартали Херсона російська армія атакує з дронів, скидаючи вибухівку на місцевих жителів, цивільні автівки. Перед Наталею щораз стоїть завдання перед організацією майстер-класу – придбати матеріали.
«Мені всі стараються допомогти. Керівниця освітньо-тренінгового центру «СВОЄ» часто пропонує поїхати й придбати матеріали для певного майстер-класу на автівці, доводиться закупки робити швидко, продумуючи максимально маршрут магазинів, що працюють, бо небезпека дронів чатує скрізь у місті. Але щасливі очі людей з виробами в руках мені дають сили продовжувати свою роботу, ділитися своєю енергією з ними. Приємно чути, що учасники майстер-класів ту чи іншу роботу, виготовлену власними руками, відправляють рідним за кордон або де ті проживають в Україні, як вісточку з вільного Херсона. Це зміцнює зв’язок нас, херсонців, розкиданих по всьому світові», – каже Наталія Кубанова.
Фото Н. Кубанової: сувенір “Незламний херсонський кавунчик”.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за сприяння Волинського пресклубу.
