Українська письменниця Людмила Василевська (Дніпрова Чайка) народилася на Херсонщині та зробила величезний внесок у розвиток громадського життя на Півдні України. Дніпрова Чайка брала активну участь в українському жіночому русі, що був частиною великих соціальних змін, спрямованих на розширення прав жінок і їхню участь у громадському житті. В епоху, коли українські жінки здебільшого мали обмежені можливості для освіти та професійної реалізації, вона стала однією з тих, хто закликали до соціальної рівності та культурного розвитку українського народу.
Дніпрова Чайка
Літературний псевдонім “Дніпрова Чайка” обрала не випадково – її творчість завжди була пронизана символами свободи, патріотизму та любові до природи. Чайка стала символом відданості рідній землі.
Дніпрова Чайка (справжнє ім’я – Людмила Олексіївна Василевська, у дівоцтві – Березіна) – одна з найвідоміших українських письменниць кінця XIX – початку XX століття. Народилася 1 листопада 1861 року в селі Карлівка (нині Братський район Миколаївської області) у сім’ї православного священника тодішньої Херсонської губернії. З дитинства її оточували народні традиції, пісні, казки, і ці образи залишилися з нею на все життя, ставши основою творчості. Мати мала походження зі славетного козацького роду із Запорізького краю, тому історія української волі, гетьманства з дитинства привертали увагу Людмили, яка рано навчилася читати.
«Знаю тепер, що я – українка. І ніякі лихоліття, слова чи події Великої Росії не хвилюють мого серця так, як історія України, ніякий спів не знаходить такого відгомону в душі, як український, ні за кого не болить так серце, як за її помилки, її виразки – відлунюють стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю Україну», – писала Дніпрова Чайка на той час.
Літературна творчість
У своєму щоденнику Людмила Василевська писала так про свої літературні плани: «Виростуть і у Дніпрової Чайки колись крильця – та ще які, паперові!».
Вже у 1885 році у неї виходить перший український альманах «Нива», у якому було надруковано вірші «Пісня» та й «Вісточка», а ще оповідання «Знахарка», підписані новим для українського читача псевдонімом Дніпрова Чайка.
У своїй поезії та прозі вона розкривала теми боротьби за національну ідентичність, співчуття до знедолених, оспівувала красу української природи та багатство фольклору.
В її драматичних творах відчувається глибокий зв’язок з національною культурою та традиціями.
Письменниця першою створила українське дитяче лібрето.
Особливу увагу Дніпрова Чайка приділяла дитячій літературі. Вона написала казки, вірші, розповіді для дітей, де поєднала народні образи з яскравою уявою. Вона вважала, що література для дітей має виховувати любов до рідної землі, до традицій та мови. Її казки, такі як “Казка про правду та кривду” та “Казка про білу сорочку”, стали популярними серед маленьких читачів і читачок, до сьогодні залишаються важливими творами дитячої літератури.
Перший вінок. Херсонський період
Дніпрова Чайка брала активну участь у громадському та культурному житті України. Після закінчення Одеської гімназії, вона працювала в сільських школах на Херсонщині, вивчаючи потреби місцевих жителів. У 1881 р. вона була делегаткою вчительського з’їзду в Херсоні, на якому активно підтримала підсумкову ухвалу про “викладання в школі рідною мовою народу”.
У Херсоні Дніпрова Чайка перебувала разом зі своїм чоловіком, українським письменником та публіцистом Феофаном Василевським (псевдонім – Софрон Круть), який тут був на засланні.
Херсонський період був досить плідним у творчому житті Дніпрової Чайки. У 1886 році в белетристичному збірнику «Степ», що вийшов у Херсоні, були надруковані два вірші письменниці «На лимані» та «Зірка».
Темою багатьох її поезій стала тяжка доля дівчини, матері, наймички, сироти («Дівочий жаль», «Нічною добою», «Жінка», «Мати та дочка», «Безщасна», «Вісточка», «Пісня», «На лимані», «Зірчині чари»)
У цей час вона долучилася до діяльності Українського жіночого руху, активно співпрацюючи з такими діячками, як Олена Пчілка, Наталя Кобринська та Софія Русова, які також прагнули розширити роль жінок у культурному й соціальному житті України.
«Видання «Перший вінок» вийшло в 1887 році. У ньому взяла участь письменниця-модерністка – Людмила Василевська, яка представила Південь України, Херсонщину. У виданні були надруковані твори лише жіночої гілки в літературі. Це був прорив», – розповідає в інтер’ю виданню «Український Південь» Іван Немченко, доцент ХДУ, кандидат філологічних наук.
Одним із важливих напрямів її діяльності була просвітницька робота серед жінок і дітей. Ідеї боротьби за жіночі права та розвиток української культури активно обговорюються у цей час в колах громадськості Херсона.
«Родина Василевських не просто на той час бере активну участь у громадському та літературному житті Херсона, але і створює культурний українофільським осередок – «Громада», до якого ввійшла сім’я Русових – Олександр та Софія, а також Борис Грінченко, Дмитро та Олена Марковичі, Андрій Грабенко-Конощенко та інші яскраві письменники та члени визвольного руху», – розповідає науковець Іван Немченко.
Дніпрова Чайка також активно долучалася до культурно-просвітницьких подій, організовувала літературні вечори та зустрічі, на яких популяризувала українську літературу й народну культуру.
Така активна проукраїнська позиція не сподобалася місцевій поліції, її заарештовують, а потім встановлюють за нею негласний нагляд.
Згодом через хворобу вона виїхала до Одеси.
«Дніпрова Чайка написала лібрето для опер Миколи Лисенка, таких як “Коза-дереза” та “Зима і Весна”, «Пан Коцький», зробивши вагомий внесок у розвиток української музичної культури. Ці твори не сходили зі сцен і сьогодні є популярними. У радянські часи її відтіснили на задвірки через націоналістичні погляди. Зіграло й те, що її родичка була медсестрою в УПА», – говорить науковець Іван Немченко.
Іван Васильович наприкінці 80-х років почав досліджувати творчість Дніпрової Чайки, краєзнавці активно підтримали його ідею. На той час була лише одна наукова робота щодо життєвого шляху та творчості письменниці.
«З роками почало змінювати ставлення до Дніпрової Чайки. Але повного зібрання творів її так і не було видано. Після моєї наукової роботи вже було декілька досліджень її творчості. Людмила Василевська наприкінці 19 століття початку 20 століття була в центрі суспільного і культурного життя Херсонщини, заклавши фундамент змінам у громадському житті», – додав Іван Немченко.
Проходять десятиліття, змінюється час, немов вільними крилами Дніпрова Чайка промовляє до сучасників через свої твори, які є актуальними й нині. У час незалежності України її ім’я звучить все гучніше.
У 2013 році Херсонську обласну бібліотеку для дітей було названо на честь Дніпрової Чайки, з часом, з 2016 року, в різних населених пунктах Херсонщини з’явилися й вулиці названі її літературним іменем.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за сприяння Волинського пресклубу.
