«Квестія жіноча сягає дальше, вона обнімає всі поля, на яких жінка яко жінка є покривджена: на полі суспільних становищ, оскільки вона від них виключена, на полі вищої культури, а вкінці – на полі права так публічного, як і цивільного, оскільки це право інакше трактує жінок, чим мужчин».
Наталя Кобринська
У 1884 році, 8 грудня, в місті Станіславові (нині Івано-Франківськ) за ініціативи відомої громадської діячки та письменниці Наталії Кобринської було засновано «Товариство руських женщин». Це стало важливим кроком у розвитку українського жіночого руху, адже основною метою товариства було покращення становища жінок, розширення їхніх прав і можливостей у суспільстві, доступ професійного зростання.
“У 1884 році розпочався інтенсивний процес формування суспільної культурної політичної громадської активності цілого покоління українського жіноцтва. Його ініціаторкою-засновницею була Наталія Кобринська, жінка нових поступових європейських поглядів, яка намагалася оцими засвоєними нею модерні європейські кличі та емансипаційні ідеї внести в українське суспільство», – розповідає в інтерв’ю журналістам «Українського півдня» Алла Швець, докторка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України.
До проведення перших зборів «Товариства руських женщин» готувалися ретельно, долучилися до написання Статуту організації Іван Франко та Василь Полянський – відомі громадські діячі та письменники.
Іван Франко підтримував ідею участі жінкок у суспільному житті, відображаючи це в літературних творах.
«Цікаво, що 8 грудня, там, де відбувалися перші збори Товариства руських жінок», чоловіки були в окремій залі й могли лише просто слухати, а не бути присутніми на них. Єдиним чоловіком, який був присутній на засіданні – це Іван Франко. Саме він зачитував 37 вітальних телеграм, котрі надійшли на адресу цього «Товариства руських женщин». Іван Франко активно підтримував ці заходи жіноцтва, надаючи максимального медійного розголосу в тодішніх найпрестижніших часописах Галичини. Зокрема, в часописі «Діло» напередодні зборів друкувався товариством. І, власне, це була така велика епоха початку українського жіночого руху. Як писав Іван Франко: «Це було небачене досі в нас свято». Таким чином “Товариство руських женщин” вважається першою офіційною жіночою інституцією, яка була заснована для літературних цілей», – розповідає Алла Швець, докторка філологічних наук.
У своїй вітальній промові під час відкриття цих зборів Наталя Кобринська сказала головну ідею товариства – «впливати на розвій жіночого духа через літературу».
«Чи було це викликом для жінок в Галичині? Звичайно! В умовах патріархального тогочасного ладу будь-яка активність жінки викликала певні настороги. Але скажу, що тоді осередком активного українського жіноцтва було вчительство. Саме вони в Станіславові діяли, активно працювали на суспільному полі передові жінки-активісти. Саме вони сформували це активне осердя «Товариства руських женщин». Ясна річ, що суспільство з певною пересторогою ставилося до цього, вважаючи що ці емансипантки будуть руйнувати традиційний уклад сім’ї чи заперечувати якісь такі релігійно пов’язані зв’язки жінки з церквою. Тим паче що з насторогою суспільство ставилося до заяв жінок розвивати свій дух через літературу, через просвіту. Сучасниця Наталії Кобринської Уляна Кравченко писала, що Наталя Кобринська йшла не тільки з духом часу, але й перед ним. Тому емансипаційні ідеї так доволі повільно засвоювалася в Галичині десь певною мірою, що свідчило про їх передчасність. Але активна підтримка саме чоловічого крила – Івана Франка Михайла Павлика, Василя Полянського, Михайла Драгоманова надала такої активної підтримки й розвитку українського жіночого руху», – розповідає Алла Швець, докторка філологічних наук.
Перший жіночий альманах «Перший вінок» в Україні було видано 1887 року у Львові Наталією Кобринською та Оленою Пчілкою. Надруковано було 40 творів, зокрема Лесі Українки, Ганни Барвінок, Уляни Кравченко, Климентії Попович, та передмову Кобринської.
У 1922 році організацію перейменували на «Товариство українських жінок», що відобразило нові реалії часу та національну ідентичність. Організація продовжила свою діяльність, активно підтримуючи жіночі права та сприяючи національному відродженню українського народу. У 1932 році «Товариство українських жінок» увійшло до складу «Союзу українок», ставши філією організації у Станиславові.
У 1934 в Івано-Франківську (тоді місто – Станіславів) відбувся перший Конгрес українського жіноцтва, до якого доєдналися міжнародні жіночі організації.
Конгрес був організований «Союзом Українок», який очолювала Мілена Рудницька. Це була одна із найактивніших жіночих організацій того часу. Міжнародний розвиток жіночого руху набув особливої популярності у міжвоєнний період, коли жінки різних країн почали об’єднуватися у боротьбі за свої права.
«У Конгресі взяли участь 959 делегаток, які представляли 188 українських жіночих організацій з Галичини, Волині, Буковини, Полісся, Бесарабії, Австрії, Чехії, Польщі, Америки, Канади. Його завданням було висвітлити історичні здобутки й підбивати підсумки 50-ліття українського жіночого руху; консолідувати всі громадські організації українок у світі довкола національної ідеї; означити напрямні діяльності жіноцтва на майбутнє. В умовах дії окупаційних режимів і бездержавності Конгрес став вимогою буремної доби й маніфестацією згуртованості українського жіноцтва. Надзвичайно велику вагу цей захід мав для українок діаспори, які вперше за всю історію жіночого руху змогли зустрітися разом на своїй батьківщині», – розповідає Алла Швець в проєкті «ЇЇ лекторій».
СУЧАСНІСТЬ
Жіночий рух діє в усіх жінках, – Мілена Рудницька.
Саме під таким гаслом відбувся у Києві влітку 2024 року Форум до 140-річчя українського жіночого руху. На захід приїхало понад 200 учасниць і учасників з усіх областей України, заходу та сходу, півночі та півдня.
Мета Форуму – привернення уваги до історії жіночого руху в Україні, внеску жінок у становлення та розвиток українського суспільства та державності, як в минулому, так і на сучасному етапі, коли Україна виборює свою незалежність й соборність, а жінки на фронті й тилу борються за свою самоідентичність й право жити у вільній країні.
Серед міжнародних представників вітав учасників Форуму – міністр міжнародного розвитку Канади – країни, яка однією з перших підтримала незалежність України і є третьою державою у світі, де живе українська діаспора.
Уряд Канади в умовах повномасштабної війни продовжує підтримувати не лише жіночі ініціативи в Україні, але надавати гуманітарну допомогу.
Агресія росії проти України створила нові виклики для феміністичного руху.
«Український феміністичний рух з початку повномасштабної війни почав працювати в нових умовах – підтримувати ВПО, біженців, понад 60 тисяч жінок в лавах ЗСУ, чимало жінок працює в лікарнях. Канада надає гуманітарну допомогу Україні з початку повномасштабної війни. Ми залишаємося відданими Україні у підтримці за права людей, їх свободу та гідність. Через вплив війни більше, хто потребує допомоги, – це жінки, дівчатка. Саме тому Канада змінила свою політику міжнародної допомоги в сторону фемінізму, для того, щоб спрямовувати її більше на жінок. Ми хочемо надати інструменти, спроможності, підтримати жінок. Це те, що дасть стійкі результати. Канада надала понад 30 млн доларів на такі ініціативи, зламати бар’єри, надати рівні права для жінок і чоловіків. Ми підтримуємо права людей, якщо жінки будуть лідирувати, то це принесе користь всім, особливо в часи кризи. Жінки відіграють центральну роль під час війни й будуть відгравати під час відновлення країни. Канада буде підтримувати українців й під час відновлення повоєнної України », – підкреслив на форумі Ахмет Хусейн, міністр міжнародного розвитку Канади.
На Херсонщині точиться боротьба за незалежність України, йдуть бойові дії. Чимало мешканців і мешканок, переважно жінки з дітьми, втративши домівки, змушені виїжджати. Жінки-лідерки працюють в громадах, де йдуть бойові дії, на прифронтовій території Херсонщини, яка деокупована, але перебуває під обстрілами, керують дистанційно адміністративними процесами в окупованих громадах. Це новий досвід й виклики для багатьох.
«На жіночі плечі в перші дні повномасштабної війни лягло питання елементарного виживання родин. Нині цей виклик подолано, але завдяки розуму жінок. Сьогодні жінки-лідерки у складі міських, сільських, селищних рад працюють 24/7, як уникнути вигорання? Жінкам-лідеркам доводиться приймати й непопулярні рішення для збереження громади. Тож після повернення до мирного життя нам, жінкам, буде складно перемогти на виборах. Мирненська громада – досі окупована російськими загарбниками, місцеве населення роз’їхалося по всьому світові, за кордоном. Це наш людський капітал, наш потенціал, ми сьогодні вже повинні думати, як повернути наших людей», – поділилася роздумами начальниця Мирненської селищної військової адміністрації Скадовського району Валентина Головата, яка теж відвідала форум.
Повернення людського капіталу – це виклик для всієї України, потрібно знаходити спільне рішення.
Початок незалежності України дав став старт розвитку громадянського суспільства, який впливає на всі сфери життя в Україні.
ГО «Громадський центр «Нова генерація» була утворена на початку незалежності України в 1993 році. Ольга Жукова, експертка в проєкті «Жінки і лідерство» зазначила, що участь у форумі до 140-річчя українському жіночому рухові дає відчуття зв’язку поколінь:
«Це важливо пам’ятати. Наша організація буде існувати доти, поки будуть люди. 140 років – це відчуття тяглості, що 140 років, те, що було 140 років тому, ми продовжуємо роботи».
З моменту зародження Українського жіночого руху він ґуртувався навколо цінностей прав жінок та національних інтересів України.
«Український жіночий рух не був рухом егоїстичним. І це ще одна його спільна прикмета на різних етапах історії. Він не був рухом, що відстоював якісь вузькі, лише жіночі інтереси, тому що на першому місці для жінки були її обов’язки, а не права. І коли жінки якісь хотіли домогтися прав для себе, то вони робили це в такому глибокому переконанні, що без набуття цих прав ми не можемо стати активними, корисними для народу громадянками. Тобто, свої права жінки розуміли як право на працю, на службу для нації. І тому дуже цікавий вислів громадської діячки міжвоєнного часу Мілени Рудницької про такий імператив: «Жінко! Будь матір’ю в суспільстві й громадянкою в чотирьох стінах своєї хати. Це є засадничі прикмети українського фемінізму», – додала Алла Швець, докторка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за сприяння Волинського пресклубу.
