«Фенікс» – напрочуд влучний позивний молодшого сержанта Миколи, старшого бойового медика стрілецької роти. Не лише тому, що відродився з вогню смертоносної пожежі, а й завдяки окриленості, глибокій духовності, яка вирізняє його. А ще, спілкуючись з цією інтелігентною, розумною людиною, відчуваєш, яка у ньому криється потужна «пружина» волі, що розпрямлюючись, досягає мети.
Історія бойовиго медика з Херсонського напрямку від пресслужби 124 окремої бригади територаільної оборони.
Воно й не дивно, життя рано почало гартувати хлопця. Родом з Дніпра, він провів дитинство у Смоліно, де на шахті працював батько. Коли він загинув, Миколі було лише 14 років, а молодшому брату усього 4. Так «Фенікс» став старшим чоловіком у родині. Після школи – Кіровоградський педагогічний університет, звідки вийшов вчителем історії та народознавства, а після інституту вдосконалення вчителів – ще й правознавства. П’ять років сіяв «розумне, добре, вічне», аж поки злиденна зарплата не змусила вчителя шукати іншої ниви для прожитку.
За його словами, досвіду роботи у великому колективі, який згодом став у пригоді в армії, набув на посаді адміністратора торговельного залу у мережевому супермаркеті.
«З дорослими легше працювати, аніж з дітьми», – стверджує Микола.
Одружився він порівняно пізно: старшому сину 46-річного воїна Віталію виповнилося 17, він студент коледжу сільськогосподарського машинобудування, а молодший, 11-річний Сашко, ліцеїст.
«До одруження я жорстким був, – трохи ніяково посміхається наш герой, – а з народженням дитини став м’якшати. Узагалі, дві мої головні навчительки – це мати та дружина».
Усі чули Максиму, що справжній чоловік має побудувати дім, народити сина й посадити дерево, от він і почав будувати хату у Кропивницькому і тут через 3 дні син народився, а що вже тих дерев біля хати насадив…
Довгий час він відпрацював менеджером з гуртового продажу матеріалів та у 2017 вирішив, що досить «на дядька» спину гнути, треба на свій магазин заробити. З цією метою подався за кордон та майже здійснив мрію: власний магазин мав відкритися у квітні 2022-го.
…Велика війна застала Миколу в Угорщині. Вже за 4 дні він був вдома та відправивши родину до Польщі, пішов добровольцем. В нашому підрозділі спершу обійняв посаду стрільця: мав вищу освіту, та не мав офіцерських зірочок, оскільки в його ВНЗ військову кафедру скасували. Проте там залишалися курси медицини, для парубків – добровільні, тож Микола їх закінчив. У війську ці знання й навички знадобилися, командування помітило його хист, тож після відповідного навчання став бойовим медиком. І пишається тим, що на його руках жодний поранений не помер.
Нещастя сталося під час боїв за Херсонщину у листопаді 2022-го: їхній КамАЗ згорів, «Фенікс» отримав страшні опіки, проте вижив. І попалені пальці не дозволив ампутувати:
«Тішуся, що вказівний добре згинається, стріляю влучно», – жартує «Фенікс», який саме тоді отримав цей позивний. Сильний, вольовий, по-хорошому упертий, він воює нарівні з іншими, ба навіть краще і серйозно розглядає перспективу після перемоги продовжити службу у ЗСУ.
«Хочу показати дружині та дітям океан й великі гори зі стрімкими скелями, – уголос мріє Микола. – І щоб діти мої ніколи не бачили війни, а для цього я просто повинен перемогти».
Фото і текст – пресслужби 124 окремо бригада територіальної оборони ЗСУ.
