Інна Корміленко, психологиня. Живе у Білозерській громаді, що поруч з прифронтовим Херсоном. Вона описує один день свого життя життя і односельців у Білозерці, яка знаходиться на річці Дніпро, на протилежній стороні якої знаходяться російські військові. Загарбники щодня тероризують місцеве населення постійними обстрілами.
Далі пряма мова:
Ідемо з подругою по пустинній Білозерці о 19:00. Банально, звичайним тоном голосу обсуждаємо нові вибоїни в дорозі від нічних “прильотів”.
Це норма, що немає охів, ахів, знепритомнення від емоцій…
Це стало…ні, я не можу написати НОРМОЙ, проте – буденністю.
Людей навколо і центрі Білозерки – пусто!!! Від слова – зовсім.
Літо, спека почалася. Шаленно квітнуть розові кущі, які не знали води, у центрі району. Ніби намагаються доказати, що життя є!
Повз проїзжає пару автівок з КУЛЕМЕТАМИ напоготові…
Це буденність.
Всі кав’ярні, магазини, інші будинки всплошну вкутані в ЮСБ (самий ходовий матеріал сучасності Херсонців). В вікна більше не позаглядаєш…навіть якщо цікавість “шкалить”.
Це буденність.
Всюди “стіни” з мішків з піском, який перетворився вже у цемент. Також інші “естетичні шедеври” архітектури сучасності: залізобетонні “ящички” сховищ, на зупинках, біля адміністративних будинків та на блокпостах – найпростіші, швидкозведені зелені конуси с землею всередині.
Це буденність.
До речі, наші військові на блокпостах в них вирощують огірки:))) Уявляєте?! Чого “клаптику” землі просто гуляти? Редисочку ж можна посадити, як у популярному анекдоті…
Я прям пишаюся нашими людьми!!!
Далі подруга звичайним тоном:” вчора “прильот” був”. Я запитальним поглядом дивлюся…
Вона продовжує:” …та не переживай, все нормально, НІЧОГО СТРАШНОГО, ЧАСТИНИ КРИШІ НЕМАЄ і ВІКОН”
Це буденність для неї.
Коли все це стало буденністю?
Коли наші люди перестали переживати з приводу відсутності даху?
Коли це сталося, що вибиті вікна – це “…нічого страшного”?
– Завтра ми більше не працюємо,-каже володарка моєї улюбленої смачнючої кав’ярні Білозерки…
-Надовго закриті будете?
-Як вийде…до осіні, а там – побачимо…
Це буденність.
Автоматна черга серед дня чи ночі – це буденність.
Знаєте, що роблять херсонці, коли над головою летить КАБ? Втягують голову в плечі не зупиняючи руху. До речі, його звук плутають з реактивним літаком.
Це буденність.
Заглядаю вдень в сховище. Оті самі! На зупинках і всюди розкидані, хто де приткнув…не до естетики тут.
Цікаво, що там всередині?! Ніколи не була. А там…
Цілуються підлітки:)))
Я розпливаюся в посмішці. Життя триває! Кохання перемагає смерть!
Це буденність.
Заглядаю у інше сховище – спить жінка. Поряд – речі. Відкрита баночка рибної консерви та недоїдений хлібчик. Алкоголем не пахне. Пахне відчаєм…
Це буденність.
До речі після моїх “екскурсій” по цим сховищам я їх називаю про себе – “смарт-квартири”.
-На роботу сьогодні не вийду, вибач. Бо і мене “прилєтіло”.
-Всі цілі?
-Так. Трошки є роботи: двері вставити і вікна “зашити”…
Прильот – більше не катастрофа чи пізд@ць…
Це буденність.
Ми так все стали сприймати, що на питання :”В якому стані ваш будинок?” Чуєш – “нас Бог милував”.
А потім виявляється, що вони стіну “залатали”, розміром з буйвола, в дитячій, де був сквозний “прильот”. І вікна “зашили”.
Проте, на фоні сусіда, в якого хата згоріла, люди вважають що будинок ЦІЛИЙ! І навіть за таких ДРІБНИЦЬ не викликають поліцію.
Це буденність.
-Алло, упав дрон і мігає зеленими лампочками…
-Тікай звідти, бо служби не приїдуть, бо зона небезпечна, активна…
Це буденність.
“Зуби дракона” – це буденність Херсонців, а не казкові події, як я думала раніше:)
Спалені “скелети” автівок на узбіччях, розстріляні машини, та чорні від копоті каркаси залізних ларків – це буденність.
Коли ти тут, це не дивує. Це вже не викликає шквалу емоцій. Ти більше не впадаєш у паніку. Ти дієш на “автопілоті”, коли викликаєш “пожарку” чи “швидку”…Або коли бінтуєш ногу товаришу та допомагаєш “розгрібати завали”, витягуючи з під груди залишків колишньої кухні сімейний фотоальбом…
Це буденність.
-Ну ШО?
-Сьогодні попали, суки, у дитячий садочок. Його більше немає. Взагалі…
Так щодня спілкуються ті, хто не їзде додому, з тими, хто їзде.
Додому, це “на нуль”, як пише Xenya Mishyna . А той нуль – умовний, в 7 -10 км від тимчасово найманого житла у більш безпечній Білозерці. Яка сама понівечена і страждає щодня. Яку “гасять” з всього, чого тільки можна орки з “того боку”, з ріки…
Щодня привозять люди новини: мінус будинок того то; а у того – пряме влучання; а у іншого – насилу потушили, проте – все мокре і стеля впала від води…
І так – щодня!!! І будь який час доби.
Це буденність.
Цивільне авто їде на швидкості 120, 130, 150 км по дорозі, і зверху, гидко дзижча, її переслідує дрон.
Це буденність.
….
PS: Кінцівки в мого посту – немає. Як і тому, що відбувається
І ще. Кого тригерять мої помилки – це ваша проблема. Не моя. Не читайте. Я переживу відсутність вас на моїй сторінці.
Авторка – Корміленко Інна
