Снігурівський хлібзавод станом на восьме серпня виготовляє до тисячі хлібобулочних виробів на добу. До окупації цей показник був в чотири рази більшим. Підприємство поновило роботу за чотири місяці після звільнення населеного пункту.
Директорка Снігурівського хлібозаводу Надія Паламарчук розповіла кореспондентам Суспільного, як підприємство відновлює потужності.
Російські військові вивезли все обладнання та залишили по собі лише сміття, говорить Надія Паламарчук.
Майстриня зміни Олена працює на підприємстві 13 років. Жінка розповідає, раніше об’єми виробництва були значно більші.
“Було багато, саме нову завезли всю техніку, вони (окупанти — ред.) все повивозили. Обʼєми були дуже великі. Останню зміну відбула і вже їхала додому, коли заходили руські в Снігурівку. Я їхала додому, а вони вже полем їхали на танках”, — пригадує Олена.
Пекар Віталій всю окупацію провів у Снігурівській громаді. Коли російські війська вже займали хлібзавод, говорить, приїхали сюди із дружиною, аби забрати документацію підприємства.
“А хто потім відновить ці документи?! Я знаю, як буде важко це заново відновлювати. На посту домовлялись, при вʼїзді тут блокпост стояв. Ми з Афанасіївки. Треба було говорити, що ми їдемо із документами. Перевіряли кожного, хоч я їхав мотоциклом, але все одно. Забрали документи, забрали компʼютер, встигли забрати принтери”, — розповідає Віталій.
Сумнівів у тому, що хлібзавод відновить роботу, не було, говорить пекарка Валентина. Жінка розповідає, почали з прибирання, яке тривало місяць.
“Ми від щастя швидше-швидше, аби скоріше запуститись, адже хліб є хліб. Всі люди задоволені тоді були. Ось був булочний цех, була машинка розкаточна, тісто розкачувала спеціальна — це набагато легше, тому що зараз качалкою розкачується тісто”, — каже пекарка.
Директорка підприємства Надія Паламарчук говорить, окрім обладнання з цехів окупанти вивезли шість машин.
“Це все, що залишилось від нашого автопарку, ось такі малюнки, дуже “гарні”. У перші дні, коли вони зайшли й роздавали біля адміністрації гуманітарку, там вже стояло моє авто”, — каже Надія.
За словами директорки, хлібозавод обслуговував колишні Березнегуватський і Снігурівський райони, тепер Баштанський.
За два роки до початку повномасштабної війни обладнання в цехах обновили повністю, говорить Надія Паламарчук. Після деокупації не знайшли нічого, вирвали навіть розетки, вимикачі та дроти.
“Неможливо підрахувати збитки. Неможливо, тому що вивезли не тільки обладнання з самого цеху, з одного, з іншого. Вивезена оргтехніка, ноутбуки, принтери. Навіть фасовачні пакети, у нас було понад 100 тисяч, їх теж немає. Ми зайшли у голі стіни”, — розповідає директорка хлібозаводу.
Для того, щоб почати роботу знову, знадобилось чотири місяці, розповідає Надія Паламарчук. Втім, каже, не вірила, що вдасться відновитись. Жодної допомоги від держави або донорів не отримували.
“З нового у нас тільки пічка, а те все ми брали б/у”, — каже директорка.
Станом на восьме серпня обсяги виготовлення продукції становлять до тисячі хлібобулочних виробів на день, що в чотири рази менше ніж до окупації. У планах відновити всі потужності та навіть збільшити об’єми виробництва, говорить Надія Паламарчук.
“Обсяги на цей час дуже маленькі, а вкладати потрібно кожен місяць і ціни ростуть кожен місяць. Якщо порівнювати ціни до війни й ціни на цей період — в рази все підвищилось”, — розповідає Надія Паламарчук.
