Екскурсоводка з Херсона Олена Бджола тепер живе у Тернополі. Тут часто відвідує екскурсії, щоби дізнатися більше про область і набратися досвіду в колег.
Вона розповіла Суспільному, що майже 5 місяців провела в окупованому місті. Виїхати її попросили діти.
Олена Бджола часто гуляє улюбленим тернопільським парком “Сопільче”. Любить одягати вишиванку, яку мати привезла для неї з дому. Вона виїжджала з міста останньою, коли вже звільнили Херсон.
“Вишиванку мама привезла мені вже у грудні. Вона каже: “Можу якусь одну річ привезти маленьку. Що ти хочеш?” Кажу: “Вишиванку вези, що ще? В мене більше нічого нема”.
До повномасштабного вторгнення жінка проводила екскурсії в Херсоні. Каже, не хотіла розповідати про місто те саме, що й інші.
“Цей Володимир Сальдо, якого зараз у всіх новинах показують, бо він став зрадником Батьківщини, привів “руський мір” на Херсонщину, він багато років був мером Херсона. Завжди протягував ці російські наративи, що в нас спільна історія, спільні герої. Ось Потьомкін був похований в нашому місті. І це був просто культ Потьомкіна, Катерини, російської зброї. Все подавалося, як краєзнавство, як наша місцева особливість”.
“Тому, коли я слухала екскурсії колег, вони розповідали про Потьомкіна і Катерину. А я не дуже хотіла про це розказувати, мала бажання робити авторські екскурсії. Шукала героїв української історії. Їх було багато з Херсона, вони любили своє місто і зробили багато корисних справ”.
Російські війська окупували Херсон торік у березні. Сім’я Олени в окупованому місті провела майже пів року.
“Найстрашніше, я вважала, що вже не живу, що я на тому світі, тому що нічого не можна. Українською розмовляти не можна, ніякі заходи не відбуваються. Добре, що в мене робота була онлайн і був інтернет, щось заробляла, бо не знаю, що ми б їли. Найстрашніше – це була несвобода, ми були невільні. Для українця дуже важливо бути вільним”.
“Страшно, коли були обшуки. Приміром, ми гуляємо з собакою, окупанти їдуть на двох машинах, всі з автоматами. А люди: “Ой, це до Олега. Він в АТО служив. До нього вже приїздили, забрали, повернули і знову забрали”. В центрі міста, де був господарський суд, зробили катівню. До речі, цікава деталь, гроші на ці катівні з бюджету Росії йшли. Тобто, російські війська вже приготувалися, наступали і знали, що будуть катувати”.
До Тернополя жінка з двома доньками та собакою переїхала у вересні. Каже, її про це попросили діти.
“Ми були щасливі, що можемо бачити український прапор. Плакали, коли дивилися на нього”.
Зараз Олена дистанційно працює в бібліотеці Херсона та відвідує всі можливі екскурсії. Розповідає, хоче дізнатися якомога більше про Тернопільщину. Також веде власний блог “Бджолині історії”.
“Я відвідую всі місця. У своїх соцмережах про це розказую, і всі кажуть: “Коли приїдемо до Тернополя, будемо знати, куди йти”. За мого дитинства Катедра була зачинена, або була якоюсь галереєю. Тепер, у дорослому віці, я багато разів була в Катедрі. І на службі, і на екскурсії, ми ходили в крипту, піднімалися на дзвіницю. Коли я буваю в місті, обов’язково повинна пройти поряд, зробити фото, мене приваблює її архітектура, вона для мене якась жива”.
“Звісно, Тернопільський став мені подобається. Я ж з Херсона, в мене там є Дніпро. В бібліотеці, де я працюю, його видно з вікна. Мені потрібен краєвид води”.
“У майбутньому, як і всі українці, хочу, щоб ми перемогли. Щоб Україна повернула свої кордони, щоб ми жили під мирним небом, тоді всі плани будуть мати якийсь сенс”.
