Битва за Баштанку ввійде в історію, як така, що порушила підступні плани ворога та безумовно, змінила хід війни. Ті героїчні події перших днів березня назавжди залишаться в пам’яті наших воїнів, які мужньо відстоювали місто.
Того дня командуванням батальйону 123 бригади тероборони ЗСУ було прийнято рішення зробити все можливе, щоб ворог не пройшов далі. На той час підрозділи мали в бойовому арсеналі лише автомати Калашникова та гранати. Ворог же був оснащений важкою броньованою технікою, гаубицями, гранатометами, крупнокаліберними кулеметами та іншою зброєю.
– Ми переміщалися дуже швидко, малими групами. Невідомо звідки у нас бралися сили. Коли закінчувались боєприпаси, бігли до поліції поповнювати арсенал. Як це не дивно, але тоді не було страху за своє життя, кожен з нас думав про свою родину. Я житель Нового Бугу, моя сім’я проживає там, тому не хотілось, щоб загарбники пройшли далі. Ми шукали перші ліпші укриття, які зустрічалися на вулиці, що стали нашими позиціями для обстрілів ворога, а при виїзді з міста в сторону Нового Бугу, залягли під дорогою і намагались усім, що у нас було, вразити техніку, яка безупинно рухалась, – ділиться спогадами тих боїв воїн на позивний «Каска».
Для переважної більшості це був перший справжній бій, де скрізь чатувала смертельна небезпека. Військовослужбовці, які мали бойовий досвід, підказували побратимам як і коли можна маневрувати, коли вражати противника, а коли перечекати в засідці і, діждавшись слушного моменту, показати ворогам, хто є господар і що їм тут зовсім не раді.
— Вражали їх стрілецькою зброєю, була невелика кількість гранат, а коли в районі автовокзалу зупинили ворожий Урал і знайшли там РПГ зі снарядами, тоді вже «лупили» з нього. Ця зброя дуже допомогла в бою. Ми кілька разів з допомогою трофейного РПГ зупиняли колону: по вулиці Героїв Небесної Сотні, Ювілейній, на центральній греблі. Фінальну крапку поставила авіація, яка вразила окупантів на трасі в напрямку Нового Бугу і в напрямку с.Добре. Важливо те, що всі, згуртувалися й оборонялися як могли, з останніх сил, не шкодуючи свого життя.
Зустрівши такий супротив, деякі окупанти, які зайшли у місто, стали покидати техніку й поспішно тікати в різні сторони, а ті, які були на підступах до міста, розвернулися й змінили свій маршрут.
Наразі «Каска» продовжує нести службу у бригаді тероборони та навчає й підтримує своїх побратимів. Ті бої лишили після себе багато страшних споминів, та разом з цим і величезний багаж бойового досвіду.
— Я розуміюсь в психології, тому маю можливості завжди бути поряд із хлопцями, підтримувати їх, та як би мовити, перезавантажувати. Це моє, тут я на своєму місці та маю всі ресурси, аби максимально викладатися та наближати нашу перемогу. Покажіть з росіян тих, хто воює за ідею, їх просто немає. А наші хлопці готові життя покласти за рідну країну й за те, щоб очистити свою землю від знахабнілих ворогів — переконаний «Каска».
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Південь” ЗС України
