Село Благодатне знаходиться в 30 кілометрах від Херсона. Воно було окуповане російськими військовими на початку березня 2022 року.
На під’їзді до нього загарбники облаштували свої позиції. До початку повномасштабної війни в цьому населеному пункті проживало до 1000 осіб, після 24 лютого, з початком повномасштабної війни, більшість населення виїхала. В оселях місцевих жили російській військові, мародерили. Також вони перебували й в сільській школі, розмістивши у сквері біля неї потужну зброю, звідки обстрілювали Миколаїв, гатили в напрямку сусіднього села Посад-Покровське, де стояли українські воїни, та інші населені пункти. Благодатне знаходилося на лінії вогню майже 9 місяців.
Галина Болокан, директорка Благодатнівського ліцею показала, як виглядає заклад після перебування в ньому російських військових, які не зважали, що це — місце, де навчаються діти. Скрізь побите скло, вибиті двері, сміття, безлад, сліди використаного вогнегасника, у класах немає вікон. Залишилися і написи від російських солдатів на шкільній дошці.
«Вони вибили всі двері, забрали всю оргтехніку. Вони тут ночували, проживали, перебували під час того, як були обстріли. Виламували всі двері, тому що вчителі позакривали всі кабінети. Але вони думали, що там ховається якесь величезне багатство. З усього багатства насправді була тільки НУШівська оргтехніка, яку впродовж 4 років нам надавали. Також якісь символічні картки, прапор був зірваний та розтоптаний. Зараз ми трохи прибрали, але це був просто жах. Ноутбуки забрали всі, близько 13 одиниць, також і той, де була програма, яка фіксувала курс школи, комп’ютери деякі забрали, а те, що непотрібно, потрощили. Тобто все, що можна було легко винести, вони винесли. Крім того, у нас до стелі були прикріплені проектори. Вони до них не дотягнулися, тому що проектори добре приручені шурупами. Дроти до мультимедійних дошок вони позрізали. Принтери, ламінатори росіяни теж забрали. Вони шукали собі якісь цінності як звичайні ворюги», — прокоментувала Галина Болокан.
Тепер в освітньому закладі немає і комп’ютерного класу. Грабунком ліцею займалася кожна нова ротація ворожих солдат. Вони з директорського сейфу викрали і спеціальні банкноти, які використовувалися на уроках фінансової грамотності.
Про це директорка сьогодні розповідає вже з посмішкою:
«Вони загорілися. Через те, що вони люди неосвічені, схватили я за ті гроші і добре, що не зламали у сейфі ту частину, де зберігалися трудові книжки. Вони пограбували сейф, гроші ці забрали. Мої люди тихенько прийшли і забрали трудові книжки. Це єдине, що збереглося. Я дуже була їм вдячна».
Але в освітньому закладі залишалися на той час й інші документи. Серед них і списки дітей, чиї батьки були в АТО. Педагоги, які залишилися в населеному пункті, зробили все можливе, аби все це врятувати. Людмила Овсійчук майже 50 років пропрацювала в освіті. У минулому вчитель російської мови, а на початку незалежності України закінчила факультет іноземної мови. Тож у школі вже потім викладала англійську мову і була заступницею директора. Була в окупації весь час, допомагала землякам і ЗСУ. Проживаючи на околиці, Людмила Олександрівна бачила багато того, що відбулося у ворожому війську, де були тоді російські солдати і показала їх приховані склади. Вона першою у листопаді 2022 зустріла українських воїнів. Тепер прапор, подарований ЗСУ, нагадує про ті події. Але винести зі школи документи і не тільки, де були російські солдати, було непросто. Вона прокоментувала:
«З моїм сусідом ми приїжджали сюди на велосипедах і вивозили все, що могли. Знімали проектори, ховали їх в мішок чи якусь торбу, щоб вони не бачили, що ми це все вивозимо. Ми забирали також і принтери, документи, які ще залишились».
Непоміченою така діяльність в селі не залишилась.
«Одного разу російські військові навіть вночі прийшли до мене — двоє в балаклавах, один в білій масці. Я була спокійною, тільки коли вони пішли, я сіла в дворі і не могла підвестися. Я дуже рада, що коли наша Україна стала незалежною, я взагалі не викладала російську мову. Може через це вони мене там і не вбили тієї ночі. Бо коли вони виходили, то сказали «ми знаємо, хто ви». І розповіли, що я вчителька російської мови та літератури. Я запитала у них, звідки вони знають, на що отримали відповідь «зрозуміло з акценту». Я зрозуміла, що на мене їх просто навели добрі сусіди».
Цинічно звучали з вуст російських солдат слова про звільнення. «Російські солдати казали про те, що вони «освободітєлі», що звільняють нас від «нациків» та «бандерівців». Ми питали, де вони їх бачать. Казали про те, що з-за каналу прийдуть «негри» і поперерізають нас усіх. Це вже був нонсенс. В усе це ми не вірили».
Село на лінії фронту було заблокованим. Продукти харчування, речі першої необхідності волонтери, яким з закупами допомагали й колишні учні, привозили й під конвоєм. Галина Болокан зазначила: «Нас не пропускали сюди. Стояв конвой з автоматами. В нашому селі стояли буряти. Ми роздаємо людям речі, а вони стоять зі зброєю та сміються з нас. Один з них, напевно, був хворий, бо бігав і викрикував погрози».
А ще людям в селі були потрібні медикаменти.
«Був дефіцит ліків. Люди, які залишились тут, майже 200 осіб з приблизно 700 жителів, потребували ліків. Ми зв’язалися з фондом БОН в Києві і вони пересилали, наскільки це було можливо, ліки. Спочатку це була Олександрівка, потім через Снігурівку, потім через Василівку. Вони присилали в різні точки пакунки з ліками безкоштовно. Я ходила по місту, збирала їх і потім привозила в село. Деякі батьки та діти відправляли мені кошти, я закуповувала ліки в аптеці», — розповіла Галина Болокан.
Приміщення бібліотеки розграбоване, російські військові там зробили повний безлад, книжки і підручники пошкодили. Галина Болокан показала книжки, які зібраи жителі Житомира для дітей їх села:
«Бібліотекар Ткачук Наталя Олександрівна і наш кухар Ткачук Галина Анатоліївна змушені були виїхати з маленькими дітьми. Добралися до Житомира. Там у волонтерському центрі вони оголосили акцію — книжки для дітей села Благодатне. 6 березня з Нової пошти міста Миколаїв ми отримали цю посилку, привезли з чоловіком, розділили — що в бібліотеку, а що роздати дітям. Тут пазли, казки, тому що на сьогодні в селі 40 дітей до 18 років. Поки холодно вони не приїжджають, але я маю надію, що в травні вони всі повернуться. Тим більше, що зараз волонтери навіть відновлюють будинки, хоч вони і не дуже пошкоджені. Я думаю, що дітки повернуться, а бібліотеку будемо відновлювати».
Колектив вірить, що освітній заклад відновить свою роботу з нового навчального року — діти початкової школи почнуть вчитися. За словами старости села Благодатне Антоніни Бугайової, на даний час складено акт пошкодження закладу через збройну агресію російської федерації і передано до Чорнобаївської сільської ради. А поки в ліцеї почалися роботи з облаштування підвалу, кошти на будівельні матеріали виділила Міжнародна організація «Врятувати дитину», а також надала генератор, дитячий куточок, лавочки та інше. Ремонт батьки учнів влітку будуть робити власними руками, додала в інтерв’ю журналістам нашого видання Антоніна Бугайова.
Херсонщина. Вільні. Південь
Автор – колектив інформаційного видання “Український Південь”.
