«Я знаходився в оперативному резерві першої черги, оскільки раніше проходив службу в Національній гвардії України.
В 2014 теж пройшов мобілізацію, воював на Сході. Дуже сподівався, що потраплю знову до НГУ, але «військомат» наобіцяв, а я повірив, в результаті довелося змінити «оливку» на «піксель».
Баштанський батальйон вже чекав. 26 лютого ми отримали зброю і переїхали до Снігурівки. До 17 березня тримали оборону і були «відірвані» від своїх. Воювали ефективно, але, на жаль, з бойовими втратами. Перша спроба заходу на Снігурівку була 28 лютого, ворожу колону розбила наша авіація, гвинтокрили,. Вороги розбігалися під щільним вогнем, але частина їхньої техніки прорвалася.
Перше бойове зіткнення відбулося 1 березня. Колона намагалася проїхати через Снігурівку, але ми змусили ворога відійти. Приблизно в цей час бої відбувалися і в Баштанці. Зіткнулися ми із російською 7 десантно-штурмовою бригадою. Знищили їхні «головні» машини: «ракушку», дві БМП-2 та «Урал». А вже 8 березня відбувся бій, в якому ми взяли в полон дев’ять російських солдатів-мінометників з третього механізованого батальйону 205 мотострілецької бригади.
Згодом, 9 березня, вперше через Снігурівку проїхала ворожа техніка.Та попри все, завдяки бойовим «вилазкам» непогано озброївшись, змогли знищили декілька одиниць техніки.
Трималися довго, та вніч, з 13 на 14 березня, наш невеличкий загін сильно обстріляли . Саме тут ми понесли втрати. Семеро поранених і один загиблий — наш побратим, завдяки якому ми залишились живими та все ж змогли пробратись до своїх.
