Тут путінська армія регулярно зазнавала значних втрат, а українці складали про Чорнобаївку легенди, створювали фотожаби, меми і навіть співали пісень.
Про легендарну Чорнобаївку, аеродром неподалік Херсона, після повномасштабного російського вторгнення дізнався, мабуть, кожен українець. Українські війська постійно заважали планам окупантів перетворити це летовище на власну військову базу і раз за разом нищили тут російську техніку і склади. Тепер Чорнобаївка – вільна.
Який вигляд має летовище після відступу окупантів розповів у репортажі ТСН Іван Петричак.
До села Чорнобаївки від Херсона менш ніж 10 кілометрів. Цей населений пункт, як і інші довкола, неабияк постраждав від російської окупації. Але саме Чорнобаївка стала відомою на увесь світ через свій аеропорт.
Тут путінська армія регулярно зазнавала значних втрат. Українці складали про це місце легенди, робили фотожаби, меми, співали пісень.
Тепер летовище вздовж і впоперек перерите окопами і бліндажами. Скрізь – сміття, покинута російська форма і покручене вибухами залізяччя.
Аеродром під час окупації росіяни намагались зробити базою, щоб легко поповнювати арсенал і швидко перекидати солдатів. До того ж – звідси пряма дорога на Миколаїв. Аби зламати плани загарбника, починаючи від березня раз за разом наші військові накривали окупантів авіацією та артилерією, коригуючи удари “байрактарами”.
Подекуди тут суцільні згарища. Та окупанти вперто підвозили й підвозили нових солдатів і техніку. Загалом так було понад два десятки разів.
Солдатів РФ не жаліла. За написами на коробках і документах зрозуміло, що тут встигла побувати не одна військова частина: були військові з Новоросійська, жили тут ГРУшники із Ставрополя.
Не шкодували окупанти навіть своїх генералів. Відомо, що тут загинув командувач армії РФ Андрій Мордвічев та командувач 49-ї загальновійськової армії РФ генерал-лейтенант Яків Резанцев.
На летовищі горіли гвинтокрили, броньовані машини, гусенична техніка, вантажівки та бензовози. Що не згоріло – підбите.
Після 8 місяців окупації сюди нарешті заїхали наші сапери. Роботи у хлопців – чимало..
“Щоб не було якогось “подарунка”, сапери будуть працювати, розміновувати”, – розповідають українські військові.
У терміналі аеропорту – ні стін, ні вікон, ні стелі. Побита техніка. Руїни – охороняють військові. Що не побило війною, росіяни крали відступаючи. В диспетчерській вежі аеропорту – винесли все обладнання.
“Потрощили все. Що не могли забрати, побили. Горілку їм із Сибіру пересилали. А де жили вони, гниди, там і ср*ли”, – розповідає один з військових охоронців.
Поспіхом окупанти різали труби, зривали підлогу, зі стін видирали дроти. На стінах же писали послання для ЗСУ: обіцяли повернутися. Поруч українці намалювали портрет Залужного.
Зрозуміло, швидко відновити усе тут не вдасться. Але це зараз не головне. Головне, що тут майорить синьо-жовтий стяг. А після війни – ми обов’язково все відбудуємо.
