Олександр Некряч, сімейний лікар поліклініки №2 КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім.Є.Є.Карабелеша», став учасником проєкту, реалізованого спільно ГО «Академія Сімейної Медицини України», Бюро ВООЗ в Україні та МОЗ.
Олександр Віталійович розповів про те, як разом з колегами у складі мобільної команди допомагає жителям Київської області і здоров’я підтримати, і відновитися у психологічному стані після пережитих воєнних подій.
– Особисто довелося побувати у селах Горенка і Мощун Бучанського району Київської області. І якщо у першому селі є хоча амбулаторія з діючими педіатрами, то жителям другого сподіватися ні на кого. Мощун перебувало в окупації, 80 відсотків будівель інфраструктури, житлового сектору або повністю зруйновані, або пошкоджені.
За допомогою зверталися пацієнти різного віку, але в переважній більшості 60+. У першу чергу наша увага приділялася людям з хронічними захворюваннями (серцево-судинні, гіпертонія, респіраторні захворювання, діабет). Ми відразу видаємо ліки, якщо вони є в наявності, підбираємо замінники за відповідними компонентами, виписуємо направлення на додаткові обстеження чи візит до профільних спеціалістів.
Приходять зі скаргами також інваліди, родичі лежачих пацієнтів. Усе відбувається на волонтерській основі, тож сельчани звертаються з довірою і надією на кваліфіковану медичну допомогу.
Так, війна загострила у людей вже існуючі проблеми зі здоров’ям і «відчинила двері» новим. На деокупованих територіях люди потребують психологічної підтримки. Часом приходять просто розповісти про свій емоційний стан і просять посприяти у зниженні рівня тривожності і побоювання за завтрашній день. Адже війна в Україні ще триває.
Олександр Некряч вже має і власний досвід щодо відновлення після пережитого в умовах окупації. Два місяці у Херсоні він разом з сім’єю і ще трьома родинами ночували у підвалі житлового будинку неподалік славнозвісної Чорнобаївки. Отак, вдень ходив на прийом відвідувачів в поліклініку, а вночі намагався заспокоїти дворічну донечку, яка скрикувала і плакала при кожному «бух». Детонація була такою, що на голови сипалася штукатурка. Тож вирішили виїжджати на підконтрольну Україні територію. І протягом чотирьох місяців дитина ніяк не могла оговтатися від пережитого. Тільки віднедавна почала спокійніше спати і не прокидатися від найменшого стукоту в будинку.
Сімейний лікар, працюючи на відстані, не полишає і своїх херсонських пацієнтів, і перебуває з ними на постійному зв’язку. Адже комусь потрібен рецепт на антибіотики, по програмі «Доступні ліки» тощо. І не має значення, де знаходяться задекларовані у нього люди. Приміром, ті, хто виїхав за кордон, при оформленні дитини в дитячий садочок чи школу, потребують інформації, зокрема, про щеплення і вони її отримують.
Війна в Україні, окупація Херсона, розкидали людей по всьому світу. Але ті лікарі, які проживають на українській території, продовжують надавати медичну допомогу громадянам. Безоплатно. І про це інформують, зокрема, мешканців у чатах будинків, де мають житло.
Херсонські лікарі прагнуть бути корисними українцям і продовжувати свою медичну практику.
В Олександра Некряча для виїзду попереду інші населені пункти Київської області. Відповідно до визначеного графіку він з колегами буде вести прийом сельчан, за відсутності приміщення, у кареті швидкої допомоги, щоб медична допомога була вчасною і допомагала людям бути здоровими, і впевненими у мирному завтра.
Автор – Галина Лисенко
