Український Південь

Інформаційне видання

Херсонка переспівала відому пісню “Ой, у лузі червона калина”

Мабуть, немає такого українця, на життя якого не вплинула клята війна. Вона перекреслила купу планів, доль, життів, сподівань, позначилася на діяльності всіх сфер народного господарства і, звісно, знайшла свій відбиток у творчості. Дійсно, патріотичних пісень, які пробирають до мурах і «заходять» як ніколи, пишуть і співають тепер більше. Не залишилась осторонь цього процесу Анна Шеррі, рок-виконавиця і тренер вокалу з Херсона. Щоправда, нині вона вже називає себе чернігівкою, адже кілька місяців живе і творить у стародавньому місті над Десною.

Анно, що варто про Вас знати нашим читачам? Народилася я в Херсоні. Там здобувала музичну освіту. Закінчила школу за класом фортепіано і музичне училище за фахом хормейстер. Я – співачка, викладачка вокалу і тренер із вокалу. Цим і заробляю на життя. Завжди була прихильницею виступів у бенді, що з 17 років і робила. Потім потрапила вокалісткою до місцевого херсонського рок-гурту, тож була місцевою рокеркою. 10 років ми цей проєкт розробляли, 5 із них ми їздили містами України і давали концерти, презентували альбоми. А я була фронтвумен.

Торік, у 2021 році, я була учасницею 11-го сезону телепроєкту «Голос країни». Потрапила до команди Олега Винника. Мене часто багато рокерів питають: «Чому саме до нього?» Усе просто: бо Винник в 11-му сезоні відповідав за рокерів. Так треба було за планом. А взагалі на сліпих прослуховуваннях до мене повернулися двоє тренерів – Тіна Кароль і Олег Винник. До речі, Тіна Кароль тоді відповідала за попмузикантів.

І три етапи цього шоу я відспівала рок-пісні. Пройшла сліпі прослуховування, батли і нокаути відстояла. Взагалі, це більше шоу, ніж битва. Вважаю головним, що засвітилася, люди мене побачили.

Чи цінні для вас знайомства, які здобули на проєкті? Ще й як! Завдяки цьому проєкту познайомилася з іншими учасниками. До речі, учасниця з команди Тіни Кароль прихистила мене в себе у Вінниці, коли я тікала зі свого окупованого міста. Дякую, що є такі добрі люди в нашій країні. Також завдяки проєкту познайомилася з деякими фанатами з міста Мена, що на Чернігівщині. Вони звели мене з організаторами фестивалю LuMena. Тож приїжджали з гуртом туди виступати. До того ж, почали спілкуватися з одним чернігівським гуртом. Так до речі, познайомилася з моїм майбутнім чоловіком – почали листуватися, потім зустрілися. І отак кохання привело мене до Чернігова.

Як довго ви живете в Чернігові? І чим плануєте тут займатися? Недовго – майже два місяці. Взагалі мала переїхати до Чернігова за планом у червні, закінчивши звої справи у Херсоні. Але ж ніхто не думав, що ця війна клята почнеться…

Хоча ще до переїзду ми планували тут новий проєкт, об’єднати музикантів, виступати, будували творчі плани. Такий собі рок-н-рольний тур із байкерами в задумах. Я дуже хочу, щоб в Україні рок-культура вийшла на новий вищий рівень, щоб вона була не десь в андеграунді, а на рівні. Бо я побувала на «Голосі країни» і зрозуміла, що в рок-напрямі ніхто не тямить. Ні коучі вокальні, ні солісти. Для них рок – це начіпляти на себе якоїсь шкіри і кльопок. А посилу й духу рок-н-ролу й інших моментів ніхто не враховує. А це ж ціла культура і життя! Я ось така рокерка потрапила до Чернігова і хочу розвивати цю музику вже тут. Чи правильно розумію, що переїзд до Чернігова відбувся не лише за покликом серця, а й став порятунком від війни?

Так, фактично тікала від війни. Майже місяць чи півтора пробула в окупації. З Херсона ми виїхали в середині квітня, а окуповані ми були з 5 березня. Мені пощастило, що мама моєї учениці виїжджала і нам запропонували місця. І отак я зі своєю дочкою виїхала. Тобто чотири дівчини сиділи в машині і, ймовірно, саме через те, що жінки, автівку нашу випустили. Ми, слава Богу, проїхали нормально, щоправда, як літали ракети, бачили. Але до нас і після – по машинах стріляли. Дуже страшно. Моя подруга басист-барабанщиця чотири рази пробувала виїхати з міста, не вдалося. А нині вони взагалі без зв’язку й інтернету.

У квартирі в Херсоні я знімала квартиру неподалік Антонівського мосту. Саме через цей міст до Херсона і заїхали окупанти. Від вібрації від переміщення техніки аж стеля відпала у ванній кімнаті в мене. А після комендантської години в квартиру до мене лізли мародери. Великою каменюкою вибили вікно, а я жила на першому поверсі. Я підняла галас, на щастя, збіглися сусіди і прогнали мародерів. Дуже пощастило, бо поліцію на той момент викликати було неможливо. Взагалі ж все було як в усіх: використовували світломаскування, сиділи тихенько. Відкрито по нас так не стріляли, але люди в Херсоні пропадають. Виходили в магазин десь раз на чотири дні, всі старалися йти так, щоб не потрапляти окупантам на очі. Бо дуже страшно. Ти ж не знаєш, що в них у головах, особливо, як відкрилася правда про Бучу. То щойно з’явилася можливість, поїхали з дочкою з Херсона. Також у нас є кіт, якого забрали з собою і провезли через усю країну.

Тижня півтора пожили у Вінниці, а тепер – у Чернігові. До речі, які враження від Чернігова? Мені дуже подобається Чернігів, щирі люди, на жаль, кляті окупанти побили околиці і наробили біди. Раніше в мене все життя було в Херсоні, я була відома як співачка, тренер із вокалу, багато учнів було. А тепер будую життя в Чернігові. Розкажіть, як створювалася рок-версія «Ой, у лузі червона калина»? Хлопці, які зробили аранжування, самі з Миколаєва. Вони теж були під обстрілами. То басист писався у селі десь під Миколаєвом. Гітарист записував гітарне соло на даху, поки не лунала повітряна тривога. А наш чернігівський звукорежисер приїжджав до нас додому і в шафі ми робили міні-студію і я просто там співала свою вокальну партію. Отак вона записувалася.

Джерело

Поділитись публікацією
Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на email
Поділитися на telegram
Поділитися на linkedin

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

code

Гарячі новини

Відео дня