Заснованню Одеси в 1794 році передували російсько-турецькі війни другої половини XVIII століття, в результаті яких від панування Османської імперії були звільнені землі Північного Причорномор’я. “Битва при Кагулі”, “Чесменская битва”, “Битва при Кінбурні”. “Штурм Очакова” – це неповний ряд баталій, що знайшли відображення в друкованій графіку XVIII століття.
Завдяки вмілому командуванню генералів П. Румянцева, Г. Потьомкіна і А. Суворова, адміралів Г. Спиридова і Ф. Ушакова, російськими військами і флотом було здобуто ряд блискучих перемог.
Українські козаки брали участь у визволенні краю від турецьких загарбників, свідченням цього є справжні документи – атестати.
Знаменною сторінкою в історії краю був штурм турецького укріплення у Хаджибеї в ніч з 13 на 14 вересня 1789 року. Ця операція була здійснена передовим загоном генерал-майора І. Дерібаса, які входили до складу корпусу, очолюваного генерал-поручиком І.Гудовічем.
При штурмі фортеці відзначилися не тільки російські піхотинці, а й чорноморські козаки під проводом А. Головатого.
Остання війна Росії з Туреччиною в XVIII столітті завершилася Ясським мирним договором 1791 року. Почався період заселення і господарського освоєння звільненого краю. 27 травня 1794 року було видано рескрипт Катерини II, який стверджував проект і план міста Гаджибея (автор проекту Ф. Деволан). Керівництво будівництвом військової гавані і купецької пристані покладалося на адмірала І. Дерібаса, під надзором А. Суворова.
22 серпня 1794 року в урочистій обстановці були забиті перші палі порту і закладені перші камені міста. Цей день і вважається днем народження Одеси, як через рік стало називатися місто.
Збільшенню населення сприяв приток різномовних і різноплемінних переселенців з інших районів Росії, України, країн Західної Європи. Серед них були і купці, і майстрові, і художники, і будівельники. Розвитку міста сприяв заснований Указом Олександра I від 16 квітня 1817 року статус порто-франко (з французької – Вільна гавань).
У 1859 році статус порто-франко було скасовано, так як він все-таки стримував, в певній мірі, розвиток місцевої промисловості.
Згодом столиця Новоросії стає найбільшим портом, які не мають серйозних конкурентів на Чорному та Азовському морях. Морські перевезення в ті роки здійснювалися в основному вітрильними суднами. У 1828 році до Одеси був приписаний перший торговий колісний пароплав “Одеса”, побудований на Миколаївських суднобудівницях. До початку 50-х років XIX століття до порту було приписано 12 парових судів, які здійснювали регулярні рейси по лініях Одеса – Константинополь, Одеса – порти Дунаю, Одеса – порти Криму і Кавказу.
Одеса як місто-порт в середині XIX століття стала центром транзитної і посередницької торгівлі країн Європи, Близького і Середнього Сходу. Через столицю Новоросії проходило 37% всього хлібного експорту Росії і близько 60% – півдня країни. Через Одеський порт, крім зерна, вивозилися шерсть, шкіра, худоба, канати, а ввозилися цитрусові, кава, масло, напої. Зростаючий вантажообіг вимагав постійного ведення будівельних робіт в порту.
Історичною подією не тільки для Одеси, а й для всієї України стало відкриття в 1865 році залізниці Одеса – Балта. Завдяки будівництву залізниці Одеса була з’єднана з центрами промисловості, торгівлі і товарного землеробства інших регіонів.
°°°
Херсонська, Катеринославська і Таврійська губернії досягли вражаючих успіхів в своєму соціально – економічному розвитку завдяки діяльності генерал – губернаторів Новоросійського краю першої половини XIX століття – Рішельє, Ланжерона, Інзова і Воронцова.
Досвідчений і енергійний державний діяч, вірний своєму службовому обов’язку, герцог Рішельє чимало сприяв перетворенню Одеси на великий торговий порт і адміністративний центр краю. Він також невпинно дбав про його благоустрій і багато зробив для озеленення міста. На своїй дачі, розташованій в районі Водяної балки, Рішельє, будучи сам великим любителем садівництва, розвів багато рідкісних і екзотичних дерев і чагарників. Але й тоді вона вражала сучасників великою кількістю і різноманітністю деревних насаджень. Через крони дерев було майже не видно будівель. До речі, саме Еммануїлу Рішельє, який дуже любив білу акацію, зобов’язана Одеса її широким розповсюдженням.
У 1822 році Рішельє не стало …
Пам’ять про нього увічнена в Одесі спорудою прекрасного пам’ятника в класичному стилі роботи петербурзького скульптора академіка І. Мартоса. Відкриттю пам’ятника в 1828 році передувала урочиста закладка, що відбувалася у присутності великої кількості містян. Ті, хто брали в ній участь, отримували спеціальні запрошення датовані 30 липня 1827 року.
У 1815 році генерал-губернатором Новоросійського краю був призначений Олександр Федорович Ланжерон (1763 -1831) – граф, генерал інфантерії, теж походив із французьких дворян. Поступив на російську службу, як і Рішельє, в 1790 році. Будучи головним адміністратором краю, він продовжував те, що було розпочато або заплановано при Рішельє – його друга і співвітчизника, – завдяки чому залишився в пам’яті одеситів.
Іван Микитович Інзов (1768-1845) керував Новоросійським краєм нетривалий час – з 17 липня 1822 року по 7 травня 1823 року. Він був видомий і як Голова Опікунського комітету про іноземних поселенців південного краю Росії, займав цю посаду 27 років і здобув величезну любов і повагу зарубіжних колоністів.
У травні 1823 генерал-губернатором Новоросійського краю і намісником царя в Бессарабії став Михайло Семенович Воронцов (1782-1856) – граф, згодом князь (1845), генерал від інфантерії належав до одного з найдавніших дворянських родів. Він був учасником багатьох військових кампаній XIX століття, героєм Вітчизняної війни 1812 року. Після перемоги над Наполеоном три роки (1815-1818) командував російським окупаційним корпусом у Франції.
20 грудня 1853 року минуло 25 років з дня заснування Імператорського Товариства сільського господарства Південної Росії. Ініціатива організації товариства виходила від М. Воронцова, він же був і беззмінним його Президентом, аж до своєї смерті. При його безпосередньому сприянні на півдні України відбувалося освоєння земель під сади та виноградники, установа таких галузей сільського виробництва, як вівчарство, тютюнництво і виноградарство. Тому члени Товариства і піднесли князю ювілейну бронзову медаль і подячну адресу. Її оформив популярний тоді в Одесі художник Федір Гросс. Він зумів перетворити офіційний документ на справжній витвір літографського мистецтва, зобразивши на полях адреси атрибути сільського господарства і пейзажі Новоросійського краю.
Одне з ранніх літографованих зображень Воронцовського палацу виконано в 1837 році італійцем Карло Боссолі, в долі якого генерал-губернатор взяв безпосередню участь. Він зміг розглянути в невідомому тоді юному даруванні багатообіцяючий талант майбутнього пейзажиста.
Серед старих фотографій привертає увагу робота І. Мігурского. На ній зображений момент відкриття пам’ятника М. Воронцову на Соборній площі 8 листопада 1863 року. Площа і прилеглі до неї вулиці заповнені народом. Так було і під час похорону – в 1856 році, коли смерть Воронцова однаково оплакували люди різних національностей і віросповідань.
І Воронцова, і Інзова, і Лонжерона, і Рішельє об’єднувало те, що ці видатні державні та військові діячі свою працю і енергію направляли на благо процвітання Одеси і краю. Їх гідними послідовниками були А. Строганов, П. Коцебу, а також багато одеських містських голів, чиї імена викарбувані на двох бронзових дошках, колись знаходилися при вході в Міську Думу, а тепер є унікальними експонатами краєзнавчего музею.
°°°
За перші сто років існування Одеси було накопичено багатющу архітектурну спадщину. А почалося все з урочисто прокладеної 22 серпня 1794 року першою борозни як символічного акту заснування міста. Тільки після цього стали зводити храми, палаци і притулки, особняки і магазини, казарми і лавки …
Особливість становлення та розвитку Одеси полягала в тому, що вона створювалася не в хаосі стихійно виникаючих будівель, а строго за планом. Наше місто – це результат втілення в життя чіткого задуму великого майстра, вихідця з Голландії, інженер-полковника Франца Павловича Деволана (1787-1818). Він разом з Йосипом Дерібасом став ініціатором вибору Хаджибея як місця будівництва майбутнього головного порту на Чорному морі. Деволан ефективно використовував топографію місцевості, врахував кліматичні умови, господарську спрямованість майбутнього міста, і в решті, вийшло виразне в композиційному відношенні планована побудова.
°°°
Для швидко зростаючого міста були потрібні нові плани і проекти, і їх створювали вже інші архітектори, такі як Е. Ферстер, Ф. Фраполі, А. Дігбі, К. Потьє, Ф. Боффо., Г. Торічеллі, Ф. Гонсіоровський, А. Бернардацці, Л. Влодек та ін.
Одеса славиться своїми унікальними, що історично склалися, архітектурними ансамблями. Один з них – ансамбль Приморського бульвару, який отримав всесвітнє визнання та звернений до порту, до моря. У центрі ансамблю розташована прилегла до бульвару площа, утворена напівциркульними будівлями (автор проекту – відомий петербурзький зодчий А. Мельников). Особливо оригінальним, незвичайним і сміливим елементом комплексу стали величні сходи, що ведуть від бульвару до самого моря.
Зпочатку вони були дерев’яними, але в 1837-1841 роках їх ступені виклали з Трієстського песчанника, а майже через сто років його замінили гранітом.
У місці перетину осей бульвару і сходин в 1828 році був відкритий перший в місті пам’ятник – герцогу Ришельє, який увінчав всю композицію. Звернена до моря бронзова фігура Дюка (скульптор І. Мартос) втілює ідею Одеси як міста-порту. З двох сторін бульвар обмежують будівлі, витримані в стилі класицизму. Це Воронцовський палац і Стара біржа.
Незважаючи на те, що провідним архітектурним стилем першої половини XIX століття був класицизм, в Одесі у нього з’явився свій південний колорит – з більш м’якими пластичними деталями, з легкими балконами і лоджіями, прикрашеними ліпниною і ажурними чавунними гратами.
Неповторний вигляд місту надають будівлі періоду еклектики, побудовані або в бароковому стилі, або в дусі середньовічних лицарських замків.
До числа видатних споруд міста належить Одеський оперний театр.
Одеса не тільки будувалася, але і благовлаштовувалася. У 1894 році на урочистостях, присвячених 100-річчю від дня заснування столиці Новоросійського краю, було заявлено, що Одеса є упорядкованим європейським містом. І значною мірою це відповідало дійсності.
Пуск першого трамвая був приурочений до відкриття Художньо-промислової виставки в 1910 році, яка розміщувалася в Олександрівському парку. Попередниками електричного трамвая були: кінно-залізна дорога – “конка”, і трамвай на паровій тязі – “паровичок”, що пов’язував місто з дачними районами.
Визначною пам’яткою Одеси був і фунікулер. Він поєднав Миколаївський бульвар з Приморською вулицею. Це було зручно для містян, які вирушали на лимани по Куяльницької гілці Південно-Західної залізниці, а також для людей, які брали теплі морські ванни в лікувальних закладах, які розташовувалися біля основи Бульварної сходини.
У 1873 році була остаточно вирішена для міста проблема водопостачання. За допомогою англійських концесіонерів, яких залучила міська влада, Одеса отримала дністровську воду. До кінця XIX століття одеський водопровід вважався найкращим за якістю питної води. Стале водопостачання сприяло озелененню міста. На бульварах і вулицях, в скверах і парках, навколо особняків і дач висаджувалися найрізноманітніші дерева і чагарники.
Ровесниками Одеси є сади – Міський та Дюковский, подаровані місту його знаменитими мешканцями – Ф. Дерібасом і І. Стемпковським. Але найстарішим парком в місті вважається Хаджибеївський, відомий ще з часів турецького панування.
Червоні черепичні дахи, вибілені стіни житлових і громадських будівель, шпилі, яруси дзвіниць, срібло куполів церков, зелені крони дерев надавали силуету міста неповторну мальовничість і привабливість.
°°°
В історії політичних подій які відбувалися в Російській імперії протягом XIX – початку XX століть, волелюбній “Південній Пальмірі” відводилася одна з провідних ролей.
12 червня 1812 року, без оголошення війни, французькі війська форсували річку Німан і почали похід на Москву. Відсутність підготовлених резервів змусило царя Олександра I звернутися до народу про скликання ополчення.
У зв’язку з епідемією чуми яка охопила місто, Одеса була звільнена від формування ополчення. Але безліч добровольців осаджували адміністративні установи, вимагаючи прийняти їх на військову службу. Маніфест про скликання ополчення цар підписав 6 липня 1812 року, і вже через кілька днів, поміщик Віктор Скаржинський подав Ватажку Херсонського дворянства прохання про формування на свої кошти загону ополченців. Їм був набраний ескадрон з селян в 188 шабель.
На початку XIX століття столиця Новоросії мала репутацію міста вільнодумців і “неблагонадійних” людей, які захоплюються політичними дебатами. У 1814 році грецькими емігрантами в Одесі було створено таємне товариство “Філікі Етерія” (грец. – “Дружнє суспільство”), який очолив підготовку повстання проти турецького панування в Греції
У перші роки минулого століття царський уряд дозволял діяльність масонських лож. Зародившись в XVIII столітті, масонство як релігійно-етичний плин, об’єднувало багатьох прогресивно і ідеалістично настроєних людей.
Масонська ложа “Понт Евксінський”, що з’явилася в Одесі в 1817 році, налічувала близько 70 членів. Великим майстром ложі був градоначальник Одеси, начальник Новоросійського краю, граф Олександр Федорович Ланжерон.
1 серпня 1822 Найвищим указом діяльність масонських лож і інших будь-яких таємних товариств в Росії була заборонена. І це не випадково, так як членами масонських лож були багато майбутних декабристів.
Одеса неодноразово згадувалася в справах слідчої комісії, перед якою проходили члени Північного і Південного товариств. Тут були П. Пестель – організатор і голова Південного товариства декабристів; сюди приїжджали брати Поджіо – Йосип і Олександр; вихованцем Рішельєвського ліцею був А. Корнілович; відвідували Одесу M. Орлов, С. і M. Муравйови-Апостоли: В. та Н. Раєвські, M. Лунін та ін.
Завдяки С. Волконському був налагоджений зв’язок Південного товариства декабристів з Північним, зокрема, з одним з його керівників, К. Рилєєвим.
Одна з славних сторінок історії Одеси пов’язана з Кримською війною (1853-1856), коли проти Росії виступила сильна коаліція держав у складі Англії, Франції, Туреччини та Сардинії. 10 квітня 1854 року почалася бомбардування міста і порту кораблями англо-французької ескадри.
30 квітня того ж року. Захоплений туманом під час розвідки, сів на мілину в районі Малого фонтану один з кращих англійських парових фрегатів “Тигр”.
Для одеської інтелігенції другої половини XIX століття була властива революційність, прогресивність, заклопотаність розвитком національної культури і, як наслідок цього, поява в 70-х роках XIX століття в місті гуртка однодумців під назвою “Одеська громада”.
Не оминуло Одесу стороною і багатогранне революційний рух з усіма його позитивними і негативними проявами: демонстраціями, мітингами, страйками, терактами і страйками.
У 1875 році в Одесі був заснований “Південно-російський союз робітників” на чолі з Е. Заславським. Активно діяли і гуртки народників, на зміну яким в 1890-х роках прийшли марксистські групи. У 1898 році утворився Одеський соціал-демократичний комітет. На початку XX століття з Варни через Одесу в Росію транспортувалася нелегальна марксистська газета “Іскра”.
“Кривава неділя” – 9 січня 1905 року в Петербурзі – викликало обурення і страйки у всіх містах країни, в тому числі і в Одесі. Травневі листівки Одеського комітету РСДРП закликали до загального страйку. У розпал цієї боротьби – 14 червня – в Одеський порт під червоним прапором увійшов бунтівний броненосець Чорноморського флоту “Князь Потьомкін-Таврійський”.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах:
Facebook, YouTube, Instagram, Telegram, Twitter
