Нова будівля театру на 1300 місць була побудована у 1981 році, в динамічних сучасних формах. Примітною рисою творчої діяльності театру музичної комедії є його прагнення в яскравому сценічному втіленні відобразити нашу дійсність.
Колектив театру почав формуватися восени 1946 року у Львові, а вже весною 1947 показав свою першу виставу з символічною назвою «Одинадцять невідомих». Як пізніше говорив М.Г.Водяной, – «Хоч нас було більше, ми все дійсно були нікому невідомі. Але незабаром десятки талановитих майстрів дізналася вся країна».
Театр з вдячністю зберігає пам’ять ПЕРШИХ – режисера І. Гріншпуна, диригента Е.Макаревіча (довгі роки він буде головним хормейстером театру), художника А.Найдіча, балетмейстера А.Опанасенко. У числі виконавців першого спектаклю були Н. Бухаріна, Е.Дембская, Д.Козачковський, І.Аніпреєв, Я.Зоріна, Л.Остроумова, С.Уваров, І.Городецький, Е.Ліберро і М.Водяной, який на той час перебував не в прем’єрному складі. Однак незабаром він став першим актором трупи на чотири десятиліття і одним з лідерів жанру в країні. Самовіддача виконавців була така велика, їх горіння таким щирим, що 3 квітня 1947 року Львівська правда написала: «Ми побачили перший спектакль … порадували його успіх і здорове, хороше у вигляді молодого колективу, що, безсумнівно, дає йому право на життя». Далі були «Сільва» І. Кальмана і «Весела вдова» Ф. Легара, «Майська ніч» О.Рябова і, нарешті, «чайка» – «Вільний вітер» І. Дунаєвського. Ця перша велика удача на шляху освоєння сучасного репертуару, шляху, який на десятиліття стане генеральним для театру. У виставі, поставленій І.Гріншпуном, диригентом Я.Фельдманом, художником Ю.Степанчуком, балетмейстером А.Опанасенко, відмінно грали Д.Козачковський, Н.Кочкін, Н. Бухаріна, Е.Дембська, Я.Зоріна і М.Водяной в ролі Стенлі. Крім того, це був блискучий дебют М.Деміной, що поклало початок їх унікальному дуету з Водяним.
Вистав ставили багато, по 4-5 в сезон, переважно на сучасну тему, не обтяжуючи себе невдачами і прохідними роботами. Ставили і класику: «Принцеса цирку», «Баядера», «Маріца» І. Кальмана, «Мадемуазель Нітуш» Ф.Ерве, «Роз-Марі» Р.Стоггарта, Г.Фрімля (в цій опереті в ролі Джиммі дебютував Н. Удод). За пультом, починаючи з «Сільви», часто стояв І.Кільберг, який пізніше не одне десятиліття буде головним диригентом театру. Вистави ставили В.Скляренко, Д.Козачковський, І.Гріншпун. Так у театру з’явився свій глядач, свої шанувальники. Преса писала: «У молодого театру є своє творче обличчя».
Уже з перших сезонів театр став гастролювати по Україні. У 1950 і 1952 роках колектив відвідує Одесу, де відразу знаходить нових шанувальників. З цінного поповнення трупи слід зазначити відразу увійшовшого в зоряну плеяду відмінного вокаліста і темпераментного артиста Ю.Динова. «Весільна подорож» Н.Богословского в постановці В.Піковского, диригента К.Бенца і художника Л.Файленбогена – останній спектакль, поставлений у Львові, в якому успішно дебютувала І. Іванова у ролі Ольги.
Одеська прописка. 50-70 роки
У 1953 році за рішенням партійного керівництва одеський театр Радянської Армії відправили до Львова, а Львівський театр музичної комедії – до Одеси. Коли в грудні 1953 р «переселенці» приїхали до Одеси, їх вже чекали шанувальники. До гостей тепло поставилися корифеї одеських театрів В. Василько, Л.Маціевська, І.Твердохліб, П.Міхайлов і З.Дьяконова. Незабаром в трупу влилися і одеські артисти Е.Гловатська, М.Дашевський і А.Сівцов.
Колектив органічно вписався в життя міста. Велику роль зіграло те, що сам жанр музичної комедії близький одеському характеру. Театр зумів відчути місто, його своєрідну атмосферу і втілити її в своїй творчості настільки природно, що незабаром стає одним із символів Одеси.
Першим значним успіхом на цьому шляху стала «Біла акація» І. Дунаєвського, поставлена І.Гріншпуном на самому початку 1956 року. Спектакль показували на гастролях в Москві. Критики одностайно віддали йому перевагу перед спектаклем, поставленим столичним театром оперети, що воістину вважалося видатним досягненням. Радянська культура писала: «Свіжістю, безпосередністю, пустощами віє від нього … в невимушеності, веселому запалі краса спектаклю … опереткові персонажі сприймаються як живі люди». Музичний критик Е.Грошева згадувала: «Спектакль так сподобався тодішньому міністру культури, що він навіть висловив намір … перевести театр до Москви»! На щастя для одеського глядача і самого театру, цей план так і не був здійснений. Не можна відривати Антея від землі, а одеський грунт опинився для театру музичної комедії дуже плідним.
Серед зіркових імен кінця 50-х-початку 60-х з’являються нові: З.Вотінцева, В.Пріменко, Л.Сатосова, С.Крупник … Колектив наполегливо працює над постановками. Тільки за два перших десятиліття свого існування, театр поставив 85 вистав.
Коротко згадуючи сторінки історії, слід сказати добрі слова про першого директора М.А.Подшібіткінє, який виніс на собі труднощі організаційного періоду, і звичайно ж про Д.М.Островського, який віддано служив одеській опереті впродовж трьох десятиліть.
Розквіт театру в 60-70-і роки пов’язаний з ім’ям головного режисера М.Ошеровського, який прославився першими постановками зарубіжних і радянських мюзиклів. Сьогодні театр практично відмовився від так званого радянського репертуару, який раніше був основою його творчого життя. У спектаклях того часу, театр не лукавив, намагаючись говорити про життя і стверджувати гуманістичні ідеали.
Молоді голоси. 70-80 роки
При М.Ошеровському в трупу влилося нове покоління артистів, серед яких Ю.Осипов, Е Силін, С. Валова, А.Пославскій, а також випускники курсу, яким керував режисер в Одеському театральному училищі: В. Фролов, В.Фролова, В.Барда-Скляренко, В.Валовой і Г.Жадушкіна.
В кінці 70-х, початку 80-х, завдяки ініціативі Водяного в театр прийшли молоді талановиті артисти: випускниця училища ім. Гнєсіних Т.Тіщенко, випускники ГІТІСу. Н.Завгородній, А.Семенова, Н.Завгородній, С.Ковалевський та інші. А Ю.Осипов повертається на позицію провідного соліста.
Трагічним для театру став передчасний відхід з життя в 1987 році його лідера – Михайла Водяного, відразу після величезного успіху мюзиклу «Скрипаль на даху» Дж. Бока (реж. Едуард Митницький), де Майстер створив глибокий драматичний образ молочника-філософа Тев’є.
Нові горизонти. 90-ті роки
Період з 1987 по 1990 роки під керівництвом головного режисера Юлія Гріншпуна, сина одного із засновників театру І.Гріншпуна, був відзначений постановками остросатиричних комедій «Слон» В.Гроховского, «Женихи» І. Дунаєвського, «Мафіозі» М.Новака, а також оперет «Баядера» І. Кальмана і «Великий Мікадо» А.Саллівана (Перший приз всесоюзного фестивалю театрів оперети).
90-ті роки стали для театру роками творчого пошуку. З трупою працювали багато відомих режисерів. Особливим глядацьким успіхом користувалися спектаклі-ревю «Карнавал на Французькому бульварі» і «Фольк-шоу» в постановці Олексія Якубова, «Бал на честь короля» (реж. М.Ліч), класичні оперети в постановці Б.Рябікіна, мюзикли «Трехгрошева любов» (реж. Е.Митницький), «Кабаре» Д.Кендера і «Гра, йде гра!» А.Колкера (реж. В.Стріжов). Серед молодих артистів лідирують О.Оганезова, А.Ахметова, П.Коломійчук, В.Кондратьев, С.Лукашенко …
У 1995 році театру було присвоєно ім’я видатного артиста театру і кіно, народного артиста СРСР Михайла Григоровича Водяного.
Сучасний театр. 2000-і роки
Сьогодні трупа театру має величезний творчий потенціал. Поруч з майстрами – народними артистами України Євгенією Дембською, Володимиром Фроловим, Ольгою Оганезової, Наталією Завгороднєю, заслуженими артистами України Ідалією Івановою, Аліною Семеновою, Тамарою Тищенко. Вікторією Фроловою, Аурікою Ахметовою, Миколою Завгороднім, Станіславом Ковалевським, Сергієм Лукашенко, Павлом Коломійчуком, Вікторією Подольною, працюють лауреати престижних конкурсів – Ірина Ковальська, Володимир Кондратьєв, Кирило Туриченко, Юлія Панченко, Людмила Мешкова, Руслан Рудний, Наталія Ткачук, Юрій Федорченко, Олександр Прокопович і багато талановитих і молодих солістів, яких люблять і знають глядачі.
У репертуарі театру класичні оперети – «Летюча миша», «Маріца», «Весела Вдова», «Жирофле-Жирофля»; американські мюзикли – «Моя прекрасна леді», «Цілуй мене, Кет!», «Хелло, Доллі!», «У джазі тільки дівчата»; російські та українські мюзикли – «Дон Сезар де Базан», «Весілля Кречинського», «Безіменна зірка», «Перше кохання Дон Жуана», «Оголена любов», «Кентервільський привид», рок-опера «Ромео і Джульєтта», спектаклі про наше прекрасне місто біля моря і видатних особистостях, імена яких увійшли в його історію – мюзикли «Граф Воронцов» Е.Ульяновського і «Хаджибей, або любов до трьох тисяч апельсинів» на музику улюблених глядачами мюзиклів і оперет (лібрето Ігоря Лосинська і Яна Гельмана) , музичний блокбастер про силу людського духу, про велич і підкорення космосу (27 березня 2013 року вистава отримала нагороду «Подія року»).
У репертуарі театру також йдуть спектаклі для дітей: «Попелюшка», «Пригоди Буратіно», «Дюймовочка», «Бременські музиканти», «Вінні-шоу», «Гидке каченя» – які з великим інтересом дивляться не тільки малюки, а й дорослі. Колектив театру сьогодні успішно очолюють: директор – заслужений працівник культури Олена Редько, головний диригент – заслужений діяч мистецтв України Вадим Перевозников, головний балетмейстер – заслужений діяч мистецтв України Ігор Дідурко, головний хормейстер – заслужений діяч мистецтв України Юрій Топузов, головний художник – заслужений художник України Станіслав Зайцев.
Всього колектив театру, з урахуванням талановитої та творчої постановочної частини, налічує 340 осіб. Нова будівля театру побудована в 1981 році, за проектом одеського архітектора Г. Топуза. Місткість залу становить 1200 місць. Сьогодні це одна з найсучасніших і технічно оснащених театральних майданчиків Одеси.
Одеська Музкомедия сповнена творчих сил. Театр ставить перед собою нові завдання, зростає, експериментує, і прагне передати свою любов, оптимізм, життєву енергію Вам – глядачам.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах:
Facebook, YouTube, Instagram, Telegram, Twitter
