Морський піхотинець Віктор Залевський зараз проходить курс реабілітації вдома в Херсоні після операції на серці в інституті імені Амосова. З прапорщиком-поетом зустрілись кореспонденти Суспільного.
Віктор Залевський прогулюється з дружиною Наталею. Вони одружені 28 років. Один з перших циклів поезій чоловік присвятив коханій.
“В армії я заспівував: потрібно було почуття ритму і голос. Потім писав мало. До Майдану поетом себе не вважав взагалі”, – каже Віктор Залевський, військовослужбовець ЗСУ.
Наталя Залевська, дружина:
“Коли я в 2010-му році потрапила до реанімації, то він залишився один з трьома дітьми. Коли я повернулась, там була ось така вже ціла добірка віршів”.
До Майдану Віктор був будівельником. Говорить, що займався оздоблюванням помешкань.
“Увесь 2013-ий рік я був звичайним робітником, який приїхав до Києва виконувати оздоблювальні роботи у квартирі. І тут починається майдан. І в мене спрацьовує режим не “героя”, а спрацьовує “режим батька”. Тобто мене перемкнуло, коли я побачив, як ногами побили студентів. У мене увімкнувся “режим батька”, тобто захист дітей. Ти розумієш, що бити ногами по ребрах і по носу дівчат, яким заледве виповнилось 16, – це неправильно”, – згадує Віктор Залевський.
Наталя Залевська:
“Коли стався Майдан, мене ніхто ні про що не питав. Просто сказав: “Я поїхав; і зачинив двері за собою. У нас троє дітей. Чоловік сказав, що це має бути він, а не хтось з його дітей. І пішов”.
2014-го року Віктора не взяли до війська через вік. 2015-го він потрапив до четвертої хвилі мобілізації.
“Я потрапив у підрозділ, який для мене став ключовим. Це Житомирська 95-та бригада. Потрапив до другого батальйону, де був командиром Павло Іванович Рознач, позивний “Ведмідь”. І з’явилась ця збірка. Тут вірші, фотографії і статті. Спочатку це було як мій особистий щоденник. Не думав, що стане книгою. Не вважав себе поетом і журналістом. Доля мені дозволила бути поруч з людьми, які виконують надскладні завдання. Це десантники, і Нацгвардія, і добровольці. У кожному підрозділі є хтось, хто тебе вражає. І спілкування з ними дає натхнення. Я хочу показати наших героїв сучасності, яких бачиш сам, на яких можна рівнятися. Про волонтерів, про медиків, які творять дива громадянського подвигу, любові до людей. Мене це надихає”, – говорить Віктор Залевський.
Поезії писав під час обстрілів під Авдіївкою і Горлівкою.
“Інколи ти набираєш СМС-ку друзям. Немає смартфону. Ти набираєш і шлеш СМС-ку. Вони не розуміють, про що йдеться. Або якийсь аркуш паперу”, – каже Віктор Залевський.
Наталя Залевська:
“Приходили 2015-го року. Зараз більше з блокноту надсилає мені. Може писати вірш у будь-якому місці. Потім телефонує мені і питає: “Ти вже прочитала? Я тобі надіслав”. Надсилає і мені, і друзям, яким довіряє”.
Віктор Залевський:
“У мене був вірш, який я написав на будівництві на гіпсокартоні. Друзі дивились на мене увесь день, як на навіженого. Людина вскакує з козел, робить якийсь нарис олівцем і потім продовжує працювати. Врешті решт написав вірш, а потім вийшла пісня”.
Як говорить Залевський – з фотоапаратом він скрізь.
“Інколи тобі обіцяють розбити фотоапарат на голові, адже набридаєш. Але в решті решт виходять збірки, ілюстровані світлинами людей, які тебе вразили”, – резюмує Віктор Залевський.
https://www.facebook.com/skifijantku/videos/603447220122771/?t=0
