Курси шиття тривають два місяці. Після них жінки можуть займатись ремонтом одягу та шити по готовим лекалам.
Більшість учасниць вже мають додатковий підробіток. Про це Gazeta.ua розповідає технолог-конструктор одягу Лілія Мавлеєва з Кальміуського Донецької області. Вона з ініціативної группою переселенок-швачок відкрила Школу-студію проектування одягу “Абрис” та почала навчати інших.
“Учасниць збирали через Facebook. За один день отримали 100 заявок. Зараз почала займатись третя група з десяти жінок-переселенок. Вік від 17 до 55 років. На заняттях навчаємо шити штани, спідниці, плаття та блузи, – розповідає Лілія, – Кожна дуже цілеспрямована, радію їх успіхам. Одній учасниці запропонували пошити костюми у садочку. Потім почала отримувати інші замовлення. Взагалі, за час навчання пошила собі плаття, дочці спідницю, футболку. Це гарний результат”.
Загальний бюджет проекту – 25 тисяч гривень, що дала громадська організація “КримСОС”. Гроші витратили на чотири швейних машинок, одну машинку для шиття трикотажу та парову праску. Приміщення безкоштовно виділили у благодійному фонді “Дитинець”. Там дали столи, фліп-чарт та інші речі для організації навчального процесу.
“Знайома переселенка дала у тимчасове користування власну машинку. Для групи у 10 людей потрібно десять машинок, – розповідає Лілія, – Допомагають викладати мої колеги-переселенки, которые перекваліфікувалися на конструкторів одягу. Одна дівчина раніше була вчителем французької мови, інша – викладала соціологію в Донецькому університеті. Вона прописала методику викладання курсів шиття”.
Навчання триває два місяці. Зустрічі проходять раз на тиждень у вихідні дні. Перше заняття теорія: зняття мірок, вибір моделі. На другому жінки вчаться кроїти за готовими викрійками. На інших уроках жінки вчаться шити. Перші дві групи взимку шили водолазки та трикотажні речі. Зараз будуть шити сукні та блузи з бавовни і льону.
“Після завершення курсу дівчата можуть прийти та щось шити разом з іншими. На практичні заняття не усі приходять, тож можу запросити. Не покидаємо після навчання, продовжуємо підтримувати та допомагати. Наприклад, організували спільну закупку ниток зі знижкою, – ділиться Лілія, – Три роки тому були розмови про трагічні переїзди, а зараз балакаємо про те, як хто обвлаштувався. Зараз більш цікаво та позитивно”.
Проект триває до кінця літа. Загалом, курси пройдуть близько 30 жінок. Усі учні спілкуються у групі в Viber.
“Є вчителька фізики, яка зараз в відпустці, поки у школі канікули. Купила собі оверлок та зараз активно вчиться. Планує далі підробляти, – ділиться Лілія, – Щоб заробляти шиттям потрібно мати три машинки: звичайну швейну, оверлок та машинку для трикотажу. На це потрібно близько 30 тисяч гривень. Років п’ять тому було достатньо і звичайної машинки з оверлоком. Та зараз дуже багато трикотажу, особливо теплих речей”.
У планах – перетворити курси шиття у соціальний бізнес, а ініціативу в громадську організацію. Щоб в платних групах були безкоштовні учні з сімей переселенців і учасників АТО.
“Не вистачає техніки. Якщо робити майстер-клас по шиттю сорочок, потрібна машинка для кожного учасника. Там складні процеси, потрібно, щоб одразу повторювали, – ділиться Лілія, – Зараз не вистачає досвіду у просуванні комерційних курсів. Важко зібрати групу. Не зручно розташоване приміщення, до якого потрібно їхати хвилин 30 від станції метро. Кияни туди не приїдуть. Потрібно шукати щось ближче”.
Лілія Мавлеєва переїхала з Кальміуського (колишній Комсомольськ) Донецької області. У неї був спільний з дочкою бізнес – ательє. Після переїзду до Києва працювали конструкторами одягу на різних фірмах. Потім почали самостійно вивчати програму для комп’ютерного проектування одягу. У 2015 році відкрили Судію комп’ютерного проектування одягу “Абрис”.
