Від знань до власної акваферми: як AQUABATOR допомагає відновлювати аквакультуру на півдні України.Аквакультура для України сьогодні — це не лише окремий напрям аграрного виробництва, а питання продовольчої безпеки, відновлення південних регіонів та збереження водних екосистем. Водночас війна суттєво змінила умови роботи галузі: Україна втратила частину рибовідтворювальних потужностей, підприємства стикаються з дефіцитом кадрів, проблемами енергопостачання та різким здорожчанням логістики.
Саме ці виклики стали однією з ключових тем чергової пресконференції проєкту AQUABATOR у Миколаєві.
За словами виконавчого директора Української асоціації центрів підтримки бізнесу Артема Ващиленка, залежність України від імпортної продукції у сфері аквакультури залишається надзвичайно високою. Власний вилов і вирощування покривають лише невелику частину потреб внутрішнього ринку.
«Фактично лише 3–5% потреб українського ринку покривається власним виробництвом, виловом та вирощуванням. Тобто фактично розвиток аквакультури — це питання продовольчої безпеки для нашої країни. Тому свого часу ми розпрацювали концепцію AQUABATOR як інкубатор сталої аквакультури для басейну Чорного моря», — зазначив Артем Ващиленко.
За його словами, команда проєкту працює над формуванням не окремого навчального продукту, а цілісної екосистеми аквафермерства. Її важливим елементом стають дві навчальні смарт-акваферми — в Україні та Туреччині, а цифрова платформа має об’єднати практичний досвід, наукові знання та сучасні технології.
«Ми зараз будуємо фактично екосистему аквафермерства для України. І одним з ключових елементів, крім двох смарт-акваферм, одна з яких зараз будується в Миколаєві, інша зараз будується на базі Синопського університету, ядром цієї моделі є цифрова платформа», — пояснив Ващиленко.
Платформа AQUABATOR має містити цифрових двійників навчальних акваферм, базу знань з ключових питань аквакультури, навчальну модель для майбутніх аквафермерів, 3D-тури діючими господарствами та базу сучасних технологій.
За задумом команди, це дозволить зробити професійні знання доступнішими для людей, які не мають можливості постійно перебувати безпосередньо на навчальній фермі.
«Базовий навчальний курс по аквакультурі дасть можливість фактично кожному, хто навіть не має доступу до того, щоб побувати фізично в Миколаєві на аквафермі та пройти практичне офлайн-навчання, опанувати необхідні знання та навички для запуску, ведення роботи на аквафермі, отримати відповідний сертифікат, який підтвердить його проходження і наявність цих знань у учасника проєкту», — розповів Артем Ващиленко.
Водночас цифрова платформа має стати відповіддю не лише на проблему доступу до знань, а й на кадровий дефіцит, який сьогодні особливо гостро відчувають українські підприємства. Команда проєкту вже працює над формуванням ширшої екосистеми партнерів: за словами Ващиленка, мапування стейкхолдерів охопило близько 150 підприємств, компаній, інституцій та освітніх закладів в Україні, Болгарії та Туреччині.
Наука, яку можна застосувати на практиці
Окремий напрям роботи AQUABATOR — перетворення наукових напрацювань на доступні практичні знання. Керівник проєкту від Херсонського державного аграрно-економічного університету, доктор біологічних наук Павло Кутіщев, наголосив, що сучасна аквакультура дедалі більше залежить від технологій, автоматизації та точного контролю виробничих процесів.
«Наша основна мета — це інтегрувати науковий та практичний досвід у спільну систему знань, яку можна було б поширювати серед країн Чорноморського басейну. Ви знаєте, що на сьогодні аквакультура являється високотехнологічною галуззю у виробництві, тому що вона максимально включає контроль якості води, контроль годівлі риби, а всі технологічні процеси — це автоматизація, все те, що скорочує залежність від кліматичних умов», — зазначив Павло Кутіщев.
ХДАЕУ має значний досвід підготовки фахівців для рибогосподарської галузі та наукової роботи у сфері водних біоресурсів. У межах AQUABATOR ці напрацювання планують систематизувати й перевести у формат, доступний для студентів, науковців, фермерів та представників малого і середнього бізнесу.
Йдеться про навчальний контент, який демонструватиме повний виробничий цикл — від роботи з плідниками та інкубації ікри до вирощування товарної риби та її переробки.
«Ми плануємо систематизувати наукові та практичні матеріали, створити навчальний контент і демонструвати технологічні процеси — від роботи з плідниками до інкубації ікри, отримання життєстійкого матеріалу і вирощування товарної риби. Ну і також показати ще переробку риби, тобто не тільки вирощування, а і процес отримання продукції, переробки рибної продукції», — розповів Кутіщев.
Війна змінила карту української аквакультури
Для півдня України розвиток аквакультури має особливе значення. Саме тут до повномасштабної війни була зосереджена значна частина рибогосподарських підприємств та потужностей із відтворення водних біоресурсів.
Заступник директора державної установи «Методично-технологічний центр з аквакультури» Микола Федоренко наголосив, що війна завдала галузі значних втрат, а разом із ними загострилися проблеми стану водних екосистем.
«Традиційно аквакультура України концентрувалася на півдні нашої держави. Були унікальні херсонські заводи, які займалися збереженням і відтворенням біорізноманіття. Традиційно рослиноїдні види риб були сконцентровані якраз в аквакультурних господарствах, які займалися отриманням молоді і забезпечували личинкою всю Україну. Але в зв’язку з війною ми, на жаль, втратили унікальні заводи», — зазначив Микола Федоренко.Він також звернув увагу на забруднення Чорного моря, зміни екосистем та необхідність об’єднання зусиль українських науковців із партнерами з інших країн Чорноморського басейну.
За його словами, аквакультура може відіграти роль не лише у виробництві харчової продукції, а й у відновленні природних екосистем та збереженні біорізноманіття.
«Сьогодні саме аквакультура може стати тим рушієм по відновленню і збереженню біорізноманіття тих же видів риб на Дунаї, пониззі Дніпра. Ще один основний, дуже важливий аспект — створення таких цифрових платформ. Сьогодні, якщо взяти в рамках держави, цифрові інструменти дозволяють оперативно реагувати на ті зміни, які сьогодні відбуваються», — сказав Федоренко.
Окремим викликом він називає кліматичні зміни, які вже впливають на склад водних екосистем та умови роботи рибогосподарських підприємств. Водночас нові умови можуть створювати й можливості для впровадження нових технологій та видів в аквакультурі — за умови тісної співпраці науки і бізнесу.
Як війна виглядає зсередини акваферми
Практичний вимір проблем галузі продемонстрував Сергій Кудряшов — рибовод ТОВ «Репіда» та РАБК «Ново-Некрасівський» з Одеської області.
Його підприємство працює за повним циклом: тут отримують ікру, вирощують посадковий матеріал і товарну рибу. Господарство працює з короповими та рослиноїдними видами, а також вирощує осетрових, для яких запліднену ікру закуповують і вже в господарстві проходять етапи інкубації та подальшого вирощування.
Проте повномасштабна війна суттєво змінила умови роботи підприємства. Однією з найбільших проблем стала логістика.
«Логістика дуже вдарила по реалізації і закупкам. Ну, самі розумієте, зараз, наприклад, спецтранспорт — це живорибні машини, вони дуже дорогі. І коли люди, наприклад, їдуть за рибопосадковим матеріалом, то якщо треба купувати значний об’єм, а їхати з північних регіонів сюди, на крайній південь, то логістика з’їдає практично в рази дорожче, ніж вартість самої продукції. От дуже, дуже складно», — розповів Сергій Кудряшов.
Підприємство також відчуває гостру нестачу працівників. Частину роботи виконують люди без профільної освіти, спираючись на практичний досвід, а підприємства змушені шукати працівників далеко за межами традиційних кадрів галузі.
Серед них є й люди, які через війну були змушені залишити свої домівки. За словами Кудряшова, на підприємстві працюють, зокрема, фахівці та працівники, які переїхали з Херсонщини.
Не менш важливим фактором для акваферм залишається електропостачання. Підприємство залежить від насосних станцій, які забезпечують закачування та відкачування води.
«Підприємство дуже залежне від електрики. У нас ще підприємство таких часів, коли і закачка, і відкачка — все через насосні станції. І от наприкінці зими та весною були дуже проблеми з електрикою. Та вже так тяжко було, але якось обійшлись», — пояснив рибовод.
Попри всі труднощі, українські підприємства продовжують виробляти посадковий матеріал та товарну рибу, а AQUABATOR має допомогти зробити цей практичний досвід доступним для ширшого кола людей.
Учасники пресконференції окремо говорили про перспективи розвитку українського виробництва кормів та обладнання для акваферм, а також про можливості морської аквакультури. За словами Артема Ващиленка, для останньої необхідно не лише розвивати технології, а й удосконалювати українське законодавство та дозвільні процедури.
У перспективі цифрова екосистема AQUABATOR має поєднати знання, наукові розробки, практичний досвід і технології, щоб людина, яка хоче працювати в аквакультурі, могла отримати не лише теоретичну інформацію, а й розуміння повного виробничого циклу та сучасних способів організації власного господарства.
AQUABATOR — Incubator for Sustainable Aquaculture in the Black Sea Basin — реалізується за програмою Interreg NEXT Black Sea Basin 2021–2027 за фінансової підтримки Європейського Союзу. Проєкт об’єднує Україну, Туреччину та Болгарію. Його головним партнером є Українська асоціація центрів підтримки бізнесу, партнерами — Синопський університет, Болгарська асоціація трансферу технологій та інновацій (BATTI) та Херсонський державний аграрно-економічний університет.
