Повномасштабна війна в Україні розділяє багато подій та на до і після. У розкладі мистецьких заходів Херсона «Поетична шафа» – читати вірші біля вільного мікрофона стала яскравим неординарним дійством, об’єднуючи талановиту молодь, креативну, захоплену мистецтвом і красою слова. Можливо саме таких людей навколо себе і могла зібрати Альона Мовчан, поетеса, яка мала досвід журналістики й вміння спілкуватися, бачити головне, відчувати справжні цінності. Як після деокупації правобережжя Херсонщини відновився мистецький проєкт “Поетична шафа”, – читайте в матеріалі команди інформаційного видання “Український південь” в проєкті ХЕРСОНЩИНА/ВІДНОВЛЕННЯ.
Фото А. Мовчан. “Поетична шафа” в укритті.
«Ми проводили зустрічі «Поетичної шафи» у першу неділю місяця з вересня по травень, бо ж майже всі були студентами, збирали митців. Починалися з кафе «Shkaf». І, власне, назва виникла після моєї статті про ті посиденьки учасників із літературної кавʼярні «Літтерра», яке проходило щомісяця в бібліотеці-музеї імені Б. Лавреньова, але тоді воно пройшло позапланово, в іншому місці – “Shkaf”. Тож перший захід був дуже масштабним, двоповерхове кафе учасники зайняли повністю. Але через те, що поети «не зроблять касу», закладам не завжди вигідно було нас приймати – і я їх розумію, бо ж за оренду з нас не брали», – розповідає Альона Мовчан.
Тому місце проведення для заходу весь час доводилося змінювати. Тим більше засновниця «Поетичної шафи» робила на власному ентузіазмі, без коштів, домовлялась із закладами проводити заходи без оренди, друзі. Перші два роки підтримувала цей волонтерський проєкт керівниця «Літтери» Юля Майстренко, організація «ФРІ», Херсонський театр Куліша, ККЗ «Ювілейний» та ще чимало активних людей допомагали з пошуком приміщення, апаратурою, і це надихало її ще більше працювати. Поступово приєднувалися учасники, творчі особистості, які вже не уявляли вихідні без «Поетичної шафи».
Ольга Чернишова, поетеса, постійна відвідувачка цього мистецького заходу. Вона теж пише вірші, але не читає біля мікрофона, любить слухати інших, насолоджуючись красою віршів.
«Я відвідую ці заходи восьмий рік, з самого початку створення «Поетичної шафи». Якби не змінювалися локації, а її особлива атмосфера мистецтва залишається. Змінюється тематика. До повномасштабної війни вірші були про життя і кохання, а зараз про пережите під час війни», – ділиться з нами Ольга із захопленням розповідаючи, як ці зібрання у переросли у щорічний фестиваль «ШафаФест» з учасниками з усієї України – і не тільки поетами, бардами.
Фото А. Мовчан. “Поетична шафа” в укритті.
«Як робили перший фестиваль? Якраз у 2020 році я отримала премію 50 доларів на роботі й за ці кошти провела його провела. Він був уже просто неба в креативному просторі «Urban CAD», яке створене в промисловій зоні міста. Приміщення надали безплатно, я тільки платила за звук. Зранку були репетиції, сам фест тривав 12 годин – з 12 години дня до пів ночі. Тоді виступали вже не тільки поети й барди, а й рокери. І тоді я дізналась, як багато на Херсонщині талановитих рок-виконавців. І, до речі, на тому фестивалі зустріла майбутнього чоловіка. Пʼятий фестиваль був першим масштабним заходом після локдауну – тоді весь «Urban CAD» був переповнений і все пройшло круто. Шостий фестиваль уже відбувався на набережній, нас підтримало управління молоді та спорту Херсонської міської ради», – згадує поетеса.
Під час окупації Херсона Альона Мовчан разом з чоловіком, який працює в ГУ ДСНС України в Херсонській області, до вересня 2022 року перебували у місті. Саме перед війною в них народилася дитина. Виїжджали, коли залишатися було вкрай небезпечно. Вона писала вірші в окупації, які зараз читає під час «Поетичної шафи».
Фото А. Мовчан. “Поетична шафа” в укритті. Альона Мовчан читає власні вірші.
Після деокупації правобережжя області вони вперше з митцями зберуться разом в одному з укриттів Херсона. Це буде зустріч, наповнена живими спогадами, болем і спротивом.
«Ми зустрілися тоді не лише читати вірші біля вільного мікрофона у звільненому Херсоні, але і ділитися досвідом. Пережитим. Це була зустріч, як щось нове з усвідомленням того, що як раніше вже не буде», – говорить поет Дмитро Плотніков. Він понад 7 років відвідує майже всі заходи «Поетичної шафи».
«Мистецьких заходів такого формату на той час не було в Херсоні, щоб можна було читати вірші серед своїх, серед однодумців, ділитися творчістю. Це важливо, що твої твори слухає людина, яка розуміється у мистецтві. Під час повномасштабної війни це стало своєрідною формою терапії. Я мало писав під час окупації. Біля мікрофона я читаю вірші класиків у власників перекладі. Відновлення цього мистецького заходу було необхідно для тих, хто залишається в Херсоні, хто приїздить до прифронтового міста, – бо це наше життя сьогодні. Можливо, хтось скаже, що культура не на часі, але мистецтво – це теж спротив», – говорить Дмитро.
Фото Д. Плотніков. “Поетична шафа” в укритті. Дмитро Плотніков читає вірші.
Звучить перед вільним мікрофоном українське слово, розповіді про нескорених херсонців. Змінилося життя в Херсоні, змінилася і «Поетична шафа» після 24 лютого 2022 року.
«Перш за все, ми збираємось вже не в кафе, а в укриттях та шелтерах. І зараз, ніби якесь відновлення, ніби це – перші роки заходу, бо дійсно відбулось повне перезавантаження. Буває, що через обстріли на заході нема тих, хто виступає, але є глядачі, тоді ми колективно читаємо вірші зі збірок «Поетична шафа» та «Херсонщина. Артспротив». Зараз автори говорять про інше, енергетика – інша. Ми всі змінились. Добре це чи погано, хто знає. Я інколи задумуюсь: а чи треба зараз заходи в Херсоні, прифронтовій області? А тоді відповідаю сама собі: треба. І додаю: я втомилась бути втомленою, треба рухатись та творити», – говорить поетка.
Має Альона і важливий досвід – творче спілкування із жителями деокупованих сіл Чорнобаївської громади – Посад-Покровське, Благодатне, Киселівка та Музиківка, які знаходяться поряд з Херсоном, але через окупацію та бойові дії там залишалося мало населення. Вона разом з письменниками, поетами й бардами провела мистецький тур за підтримки благодійників.
«Наче поряд села, але різниця відчутна. Ось селі Благодатне зустріч була у гарному парку, прийшли багато місцевих жителів. Одна бабуся каже: «Хоч якась розрада, бо орки вкрали телевізор і нема що дивитись». А в Киселівці я побачила, як бабуся веде внучку, і манюнька радіє, що на наш захід. Я відійшла і плакала, що наш приїзд став для неї святом. Хотілось би, аби для діток кожен день був святом попри все, а не переховування від вибухів. Тут радше мої емоції, але це ж досвід… Я б хотіла поїхати й далі, ось запрошують у Великоолександрівську громаду, шукаю на це кошти та сподіваюсь, що поїдемо, а поки готуємо фестиваль», – продовжує розповідь Альона Мовчан.
Фото А. Мовчан. Село Благодатне Чорнобаївської громади після деокупації відвідали митці. Подія відбувається у парку блія сільської школи.
Нині вона планує вже відновлення і фестивалю і думає, як його провести змістовно і креативно, як до війни з цікавою локацією/
«Перед повномасштабною війною в рамках поетичного «Шафа!Фесту» у нас була «Шафа з даху». Ідею підкинула мисткиня Олена Афанасьєва: читати вірші на даху міськради.Але нам це не дозволили, але ми знайшли 14-поверхівку на ХБК, нам допомогли з проведенням місцеві активістки – Оксана Дьякова та Наталя Шатілова. Ми читали вірші на даху і все це транслювалось через проєктор на стіні для перехожих. «Що б його ще придумати?», – сказала тоді я. Але небо вже вирішило… Тепер ми перебираємось в укриття, в підземелля. Один чоловік днями мені сказав, що справжній рокер гратиме, де завгодно, аби творити музику. І я з ним погоджуюсь, бо мистецтво – це не місце проведення, а енергетика, атмосфера та зміст.У серпні хотілось би провести фестиваль на набережній. А взагалі ідей багато», – додала в розмові засновниця «Поетичної шафи».
Авторка- Лідія Григор’єва.
