Про життя людей під час окупації на Херсонщині розповіли в угрупованні військ “Каховка”.
Знайомтеся, це Володимир Іванович та Ніна Яківна, вони подружня пара, вже не один десяток років проживають разом. Все своє життя прожили на Херсонщині, змінювали лише населені пункти. Обоє пенсіонери, мають дорослих доньок, онуків. Володимир Іванович 1938 року народження, його дружина 1939, вони ніколи й подумати не могли, що їм доведеться за своє життя побачити дві окупації, після фашисько-німецької вдруге відчути ті страшні жахіття, але цього разу під час фашисько-російської.
Зі слів Володимира Івановича російські окупанти поводили себе значно жорстокіше ніж німецькі загарбники,- «при німцях не було мародерства. Стояло декілька шибениць в окупованому місті, на яких німці вішали своїх якщо ловили на мародерстві. Ці ж росіяни кожного вечора вламувалися до хат та щось виносили, стріляли в різні сторони автоматними чергами, намагалися залякати місцевих. Як тільки вони прийшли в наше село, перше що зробили, це забрали в усіх мешканців телефони. Ми майже 6 місяців перебували в ізоляції без будь-якої інформації. Ми не знали що відбувається на війні та в країні загалом. З чуток чули що російська влада планувала ввести свою валюту «рубль», але позаяк пенсії та й будь-якої іншої виплати за цей час не отримували, то навіть не знаємо чи вдалося у них це зробити».
Мешканці їх населеного пункту весь час окупації перебували без електроенергії, газу та води, росіяни не дозволяли відремонтувати пошкоджені лінії електропередач. Їм взагалі заборонялося відходити від двору.
Побутові товари, продукти харчування купити було ніде. «Декілька разів до нас приходили колаборанти, приносили консерви та хліб. Ми не підтримували їх, вважаємо їх зрадниками».
В росіян відбувалася ротація,- «спочатку зайшли одні, вони позабирали телефони, автомобілі, мопеди. А потім прийшли інші, вони забирали дивани, матраци, виносили все з будинків.
На полях працювати забороняли, говорили, будете працювати, як «хазяин» дозволить. Проганяли місцевих фермерів з полів. Так врожай через постійні обстріли й згинув. На питання для чого ви тут, нащо вбиваєте, росіяни відповідали «работа у нас такая» і проганяли геть. З жінкою ми часто спали в підвалі, обстріли були постійно, здавалось що взагалі не припинялися. Але ми раді звільненню, українські військові допомогли нам виїхати, вони нас врятували. Тепер деякий час побудемо з донькою, а потім як все скінчиться повернемося до дому. Ми знаємо що Україна переможе, ми віримо в наших солдат».
Отаке воно життя під окупацією, без світла, води, газу, без права вільно пересуватися та вільно висловлювати свої думки.
Дякуємо подружжю за стійкість та віру в наших воїнів. Україна обов’язково переможе і вони зможуть повернутися додому.
Тримаймо стрій, Разом до Перемоги!
