У Голопристанському та Скадовському районах скосили майже третину посівів цієї культури, і поки що хвалитися особливо нічим: за даними Департаменту розвитку сільського господарства і зрошення Херсонської облдержадміністрації, збирають по 55–58 центнерів з гектара за середньої врожайності минулого року у 61 ц/га. Але турбує аграріїв зовсім не недобір зерна — критичним його назвати не можна. Тим паче, що жнива тільки почалися і остаточні підсумки можна буде робити лише після того, як вони завершаться, тобто за тиждень-два. Важливіше питання — як продати плоди своєї праці собі не у збиток.

“Рік для рису на півдні України справді виявився не найкращий. Травень та червень були холодні, що затримало вегетацію культури. Але за грамотного використання агротехнологій, то зовсім не катастрофа. Ми також зробили пробний укіс, отримали 81 центнер з гектара, тобто врожай очікуємо не гірший ніж минулого року. Розчаровують ціни. За тонну рису через конкуренцію іноземних виробників та засилля імпорту трейдери нині дають не більш як 14 тисяч гривень, а це лише незначно перевищує виробничі витрати. Такі заробітки не дають можливості рисоводам розвиватися, вкладатися у створення нових плантацій”, – нарікає директор Інституту рису НААН України (Скадовський район) Володимир Дудченко.

На Херсонщині маємо 16,2 тисячі гектарів зрошувальних систем інженерного типу, де можна вирощувати вітчизняний рис, постачаючи на ринок майже п’ятнадцять тисяч тонн “білого золота”. Крупи при цьому вистачало б, щоб задовольнити потреби не тільки регіону, а й кількох сусідніх областей. Але через брак коштів та занижені закупівельні ціни на крупу, площа діючих рисових плантацій Таврії зазвичай не перевищує шести тисяч гектарів. Відповідно й попит на рис в Україні доводиться задовольняти за рахунок постачання з-за кордону. У трійку лідерів з його доставки в Україну входить Пакистан (33 відсотка імпорту), Індія (30,6), Китай (11).

Голос України