Тетяна Князєва – відома херсонка, волонтерка, викладачка музичної школи, режисерка та ведуча свят, яка у складні часи війни залишається у рідному місті та особливо підтримує дітей та намагається вберегти їх від різних небезпек війни.
Читайте історію Тетяни Князєвої в проєкті редакції “Український південь” – “Жінка і війна”.
Допомога військовим
Тетяна почала з 2014 року: плели з дітьми сітки, робили заходи на героїко-патріотичну тематику разом з побратимами, збирали потрібні речі, зокрема у межах проєкту «Діти допомагають дітям» – передавали в Донецьку та Луганську області іграшки, книжки, шкільне приладдя.
«Це край – це окрема моя історія, моє серце, моя Батьківщина, – розповідає пані Тетяна. – У Макієвці та Горлівці вся моя рідня по материнській лінії. Це моє коріння, тому часті поїздки завжди були немов «дорога додому».
Відчуття великої війни прийшло до жінки напередодні 24 лютого 2022 року. Вона була на Чонгарі, провідувала військових, тож зараз пригадує, що однієї миті серце просто йокнуло:
«Коли дивилася і бачила той бік, те скупчення ворога, згадувала аналітику, Донецьк, Луганськ, Крим… “
Підсвідомо розуміла, що вони підуть далі. Однак я була спокійна, бо думала, що все заміноване, так всі тоді говорили. Та війна прийшла у її рідне місто занадто швидко.
Тяжкі дні окупації
Окупацію завжди невтомна та оптимістична Князєва згадує як тяжкий період свого життя: постійні побоювання, що піймають, заберуть на підвал, візьмуть у полон.
«Я робила все можливе і, мабуть, майже неможливе, щоб вижити. Навіть змінила зовнішність, перефарбувавши волосся у чорний колір. Змінювала місце проживання. На жаль, майже не могла допомагати доглядати лежачого батька, рідко бачилась з мамою. Було дуже страшно, тому що вона перш за все жінка”, – каже пані Тетяна.
Росіяни шукали патріотично налаштованих мешканців, навіть хотіли запропонувати їй роль ведучої на 9 травня, бо знали про її діяльність до війни.
«Вони знали, де, хто живе, бо зрадників було дуже-дуже багато, – з болем говорить жінка. І на сьогодні для мене найстрашніше – це зрадники у Херсоні. Ми поки що з цим нічого зробити не можемо, бо найперше – це підтримка військових, передової лінії оборони. Бо Херсон – це броня героїв», – додає воолонтерка.
Вона радіє, що під час окупацію вдалося зберегти її театральний клас, бо всі підтримували один одного.
Викладачка за це щиро вдячна дорослим: «Всі, хто відчував мої ідеї та задуми – всі лишилися поруч. Жодного зрадника не було серед батьків. Діти – усі патріоти».
Тому і зараз успішно продовжуються такі дитячі творчі проєкти як «Діти-патріоти», «Миротворці», «Княжий вінець України». Також є спільний проект з православною церквою України за благословення Митрополита Єпіфанія, присвячений жінці-матері, Берегині, Мадонні.
«Після деокупації я прийшла на Площу Свободи у Херсоні. Було дуже гучно, сльози котилися щоками від щастя, що ми вільні. Ми це витримали! Не було світла, води, не було нічого, було важко-тяжко, та свобода – це було головне. І відчуття того, що ми дуже сильна нація», – ділиться спогадами пані Тетяна.
Волонтерська діяльність і пошкоджене житло
З першого дня повномасштабного вторгнення жінка не переставала допомагати військовим. Спочатку то були друзі, знайомі, потім знайомі знайомих. Зрештою їй просто телефонували і казали, що номер дали морпіхи 36 бригади.
«Ми знаємо, що ви не відмовите і допоможете», – часто чула вона на тому боці.
На сьогодні вона працює з багатьма бригадами. Голові напрямки – харківський, запорізький, херсонський, постійно Донецький.
З першого дня великої війни вся її зарплата, зізнається, волонтерка іде на потреби військових, а особисті витрати зараз покривають мама і коханий чоловік, який допомагає в усьому.
Насправді пані Тетяна потребує більше підтримки, бо зараз її будинок, в який прилетіли гради, непридатний для життя. У результаті завалилася стіна, та жінка швидко вибігла, а за нею собаки. На другий день вона почала шукати кота, відрила його і, на щастя, з ним все добре. Тож вона і тварини живі, а це – найголовніше.
«Ми забили вікна, двері, на нашій вулиці вже немає жодної живої душі, це район обласної бібліотеки Гончара, куди і зараз прилітає», – розповідає жінка.
Гради попали саме туди, де був її робочий кабінет і в ньому залишилося все: її напрацювання, нариси, творчі нотатки, всі флеш-носії. На початку жінка намагалася щось врятувати, та швидко зрозуміла, що під ногами все валиться і продовжувати небезпечно.
Попри все волонтерка зберігає оптимізм, що є дуже важливим з огляду на трагедію війни, яку переживає Херсон:«Все буде, все відновиться після нашої Перемоги. Все можна змінити, поки ти живий…. Дім не втрачений, він є. На щастя, у мене багато друзів, тож відразу отримала ключі від трьох квартир, ще є квартира мами. Все добре, працюю».
Вона не перестає вести фронтовий щоденник, бо коли виїжджає на фронт, на нуль, потрібні великі сили. За фіксацією думок довга страшна дорога теж минає трішки швидше. Волонтерство – то не зовсім праця, то дух нестримний, поетично мовить Тетяна Князєва. Часто розуміє, що просто не може не поїхати на передову, і дивовижно знаходить час не лише на допомогу військовим.
Дитинство – без мін
Тетяна Княєева активно працює і з дітьми Херсонщини, не лише як викладачка.
«Хочемо з однодумцями допомогти діточкам зростати і навчатися. Використовуємо ігрову форму – це саме те, що зараз потрібно, особливо, коли діти змішаного віку. Головна тема – безпека життя. Через гру вони краще все запам’ятовують. Вчаться бути обережними, пильними. Важлива загальна дисципліна, щоб старші діти опікувалися малечею. Це колектив, туди вливається різна сила, та ми всі любимо своє місто Херсон», – розповідає волонтерка.
Допомагає дітям у процесі гри і лялька Пес Патрон – це спільна ідея, народжена обласним центром народної творчості та друзями Князєвої. Відомий завдяки соцмережам, Пес Патрон втілює позитивні емоції, передає вітання, обійми, завдання для навчання. Попереджає дітей про мінну небезпеку.
«Колись я приїздила до Донецької області і бачила, – розповідає Князєва, – що діти потерпають від мін, пелюсток. Це була велика біда: багато травмованих і загиблих дітей через необачність дорослих. Бо діти всім цікавляться: куди веде дорога, окопи, бліндажі, покинуті місця дислокації ворожих військ. Не все ще розміновано: узбіччя доріг, багато сіл Херсонщини. Вибухівку кожного разу скидають все більше і більше», – розповідає волонтерка.
Діти повинні запам’ятати, що не можна чіпати іграшок, цукерочки, м’ячі, цікаві речі на дорозі. Бо ворог – він клятий, може скинути те, що дитина може підібрати. Вони знають, що на лівому березі вороги, але вони не розуміють, що у ведмедику може бути міна. Цю просвітницьку діяльність також підтримала директорка музичної школи №3 Наталія Холматова.
Така красива весна на Херсонщині
Ця весна настала важко, ділиться Тетяна.
«Нас вбивають катують, ґвалтують, міста і села розбомблені: іноді їдеш – всі херсонські села мертві, розбиті, немає просто нікого», – з болем каже вона.
Інколи жінка плаче, бо розуміє, що мільйони українців залишились без дому, втратили рідних, втрачають і зараз. Розпались родини, бо люди вимушено виїхали за кордон. Та вона впевнена, що силою поставити на коліна українців, неможливо: у нас є ідея, внутрішня сила, традиції, самосвідомість. Українці, мабуть, загартовані століттями того бою, який тримають і зараз, проводить Князєва історичні паралелі.
«Я навіть не знала, що такий спокійний народ, як українці, повстануть в одну мить і демонструватимуть таку силу і незламність», – каже вона.
Хочеться просто жити на своїй землі, розмовляти своєю мовою, вирощувати пшеницю херсонського степу під мирним небом, співати українських пісень, щоб у дітей були хвилини радості, щастя, навчання. Коли приїздить до військових, багато їх обіймає, щоб немов передати материнське тепло, особливо юним.
«Бачу молоденьких 18-річних дівчат і сивочолих юнаків. Коли їх обіймаю – віддаю свою любов, повагу», – каже пані Тетяна.
Інколи ловить себе на думці, що не знає ні прізвищ, ні імен деяких побратимів і побратимок, лише позивні. Її серце б’ється, але на ньому шрами: дуже багато людей гине на цій війні. За всі роки багато пережито, багато жаху побачено. Все навколо зруйновано, розбомблено, спалено. Та Херсон квітує весною, квітує бузок і так щемко на душі – від краси природи та усвідомлення того, які сильні духом є херсонців. Свої почуття та емоції Тетяна Князєва хоче передати в піснях і вже записала дві пілотні версії. Вона радіє творчості, а всі творчі задуми обіцяє здійснити вже після Перемоги. Їй буде про що розказати: є багато історій, є військові-легенди – жінка дуже бережно до всього ставиться і все пам’ятає. На запитання, чи втомилася, відповідає, що ні на мить. Просто іноді розривається серце навпіл за країну, за друзів на всіх напрямках. Допомагає молитва, інколи сльози.
Та вона вважає, що українська жінка у ці складні часи має бути Дружиною з великої літери, тобто підтримкою для кожного. Коли кажуть «треба», то їй здається, що жінка-херсонка точно знає, ЯК треба це зробити, щоб все було на найвищому рівні. Тож вона – справжня херсонка.
Авторки – Наталія Рудніченко.
Фото з архіву – Тетяни Князєвої.
Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Дивіться відео на ютуб-каналі інформаційного виданння “Український Південь”:
Схожі публікації:
- Коло життя Ірини Чухалової: акторка театру Куліша розповіла про життя у Херсоні під час війни
- Родина Кіріченків на Бериславщині відновила власну справу, скориставшись грантом від держави
- Мрію про те, щоб родина об’єдналася: історія рятувальниці Ірини Підтабачної з Голої Пристані
- Ювілей під обстрілами: лікарня в Херсоні відзначила 65-річчя з дня заснування
- На Херсоншині реалізується проєкт “Українське слово для захисника”
