Альманах “Перший вінок” (1887) став знаковою подією в історії української культури та жіночого руху, об’єднавши Галичину та Наддніпрянщину. Це видання вперше дало жінкам платформу для самовираження, створивши умови для осмислення своєї ролі у суспільстві, культурі та національному відродженні. До видання, обсягом 464 сторінки, що було надруковано в друкарні Товариства імені Шевченка, ввійшло 40 творів – від статей до оповідань і поезії. Література стала потужним інструментом, через який жінки могли публічно заявити про свої права.
Як перший жіночий альманах заклав основи гендерної рівності, усвідомлення ролі жінки в суспільстві, – читайте у матеріалі інформаційного видання «Український Південь».
“Перший вінок” об’єднав авторок із різних регіонів України, що було винятковим для часу, коли політичні межі розділяли українські землі. Виданий за ініціативи Наталії Кобринської та Олени Пчілки альманах став першою спробою представити творчість жінок на національному рівні, доводячи, що українські жінки мають голос і можуть брати участь у суспільних процесах. У творах підіймалися питання освіти, права на працю, особистої свободи та рівноправності, а також роль жінки у національно-культурному відродженні.
«Якщо ми говоримо про ключові ідеї українського фемінізму, українського жіночого руху на ранній стадії його формування, то воно було пов’язано з літературою. Згадаємо, що у першій промові під час відкриття «Товариства руських жінок» Наталя Кобринська сказала, що «ми поклали своєю метою впливати на розвій жіночого духа через літературу», яка на той час була єдиним образом вияву інтелігенції народів. Тут питання постає, чому саме література на той час стала найдієвішим інструментом вияву жіноцтва, інтелектуального самовияву, жіночого єднання. На той час дуже гостро стояла проблема недопущення жінок до систематичної освіти, які змушені були задовольняти своє прагнення до науки якимось таким самостійним читанням. З іншого боку, в умовах української бездержавності, коли мовчала преса, коли був недозволений український парламентаризм, література ставала таким важливим ресурсом вільної думки, вільного слова, коли через нього можна було виявити свою історію, переживання, якісь питання жіночої проблематики. З іншого боку, і література стала засобом єднання імперської розділеної України. Як писала знову таки Кобринська, що «нас, як жінок, виключено від політики. І ми, жінки, через літературу можемо виразити свої думки й бажання». Видавнича історія «Першого віка» була дуже складна, але цікава, що обов’язково відбувається, коли так багато залучено жінок. І хоча на титулі «Першого вінка» стояли прізвища двох редакторок Олени Пчілки й Наталії Кобринської, все-таки основним редактором, таким залаштунковим, був Іван Франко. Він став медіатором між жінками, часто пригашав якісь непорозуміння, амбіції авторок. Він зредагував всі тексти, разом з Кобринською упорядкував і спорядив це видання до друку», – розповідає в інтерв’ю журналістам «Українського півдня» Алла Швець, докторка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України.
Твори у виданні акцентували на важливих для жінок темах того часу – право на освіту, можливості для праці, гендерна рівність та боротьба зі стереотипами. Авторки використовували художнє слово як інструмент самоствердження та відстоювання прав жінок. Через свої твори вони показали, що жінка може бути не лише берегинею сімейного вогнища, але й активною учасницею суспільних змін.
Твори, чиї були опубліковані у першому жіночому альманасі: Наталія Кобринська, Олена Пчілка (Ольга Косач), Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер), Ольга Франко, Юлія Житецька, Марія Білинська, Іванна Блажкевич, Ганна Барвінок (Олександра Білозерська), Софія Окуневська, Климентина Попович, Іванна Федорович, Марія Долинська, Теофілія Окуневська, Христина Алчевська, Євгенія Ярошинська, Леся Українка (Лариса Косач), Катерина Довбенчук.
«Після виходу у світ альманаху«Перший вінок» Іван Франко знову як авторитетний редактор, письменник, робив йому дуже потужну промоцію в галицьких, в польських виданнях, рекламуючи його, анонсуючи його, зрештою навіть беручи участь в розповсюдженні його. І саме він сказав, що це – унікальна історична пам’ятка нашої літератури, тому що саме від «Першого вінка, ведеться історія жіночого письма, як такого особливого феномену й історія літературного сестринства. Під єдиною обкладинкаю об’єдналися різні авторки. У альманаху було представлено 11 текстів галичанок і 6 творів наддніпрянських письменниць, причому різних за віком, різних за соціальним статусом. Але це була унікальна форма соборності. І дуже цікаво, що в передмові до «Першого вінка» Наталія Кобринська якраз закцентувала на соборницькій ідеї, сказавши, що «видаємо цей продукт нашого творіння в ім’я нашої національної єдності». Так унікально література зуміла підняти тодішнє жіноцтво на такий великий, високий щабель інтелектуального самовияву», – додала Алла Швець.
Перевидання «Першого вінка» та сучасність
Йдуть роки, але тема прав жінок залишається актуальною для українського суспільства. Література не тільки дає голос жінкам, але й сприяє зміні суспільних стереотипів, сприяє активній участі жінок у соціальних, політичних і культурних процесах, впливає на розвиток гендерної рівності та забезпечення прав жінок у всіх сферах життя.
У 2024 році феміністичне видавництво Creative Women Publishing вперше в Україні за 137 років перевидало жіночий альманах «Перший вінок» – видання присвячене 140-річчю Українському жіночому рухові. До цього, лише в 1984 році, до 100-річчя Українського жіночого руху це видання було перевидано в Нью-Йорку Союзом українок в Америці.
«Видавництво ставить за мету надавати жінкам голос, надавати їм можливість говорити про свій досвід так, як вони хочуть про нього говорити, надавати можливість сяяти літературним зіркам, яких до того не було», – розповіла Ірина Ніколайчук, очільниця видавництва Creative Women Publishing, на форумі до 140-річчя Українського жіночого руху.
До 140- річчя Українського жіночого руху вийшло у світ і репринтне видання “Перший вінок”.
«Перевидання «Першого вінка» у 2024 році – це важливий об’єднавчий жест. Ми «стоїмо на плечах» попередниць. Ми згадуємо про перше перевидання в США і вшановуємо цей жест. У книзі є оновлені передмови від тих, хто підтримав нас, від кураторки проєкту – Алли Швець. Ви побачите оновлені тексти, які перечитувати ми зобов’язані. Окрім репринтного перевидання альманаху, ми надрукували збірку есеїв «Ті, що творили “Перший вінок”», яка містить історії про 17 авторок оригінального видання. Вона розкриває цікаві видавничі залаштунки через особисті історії кожної з авторок. Адже дехто мав тоді єдиний шанс, аби опублікувати свої твори. Є кейс Катерини Довбенчукової, яка була неписьменною, але її текст ввійшов до жіночого альманаху «Перший вінок», – зазначає Ірина Ніколайчук.
“Перший вінок” у 1887 році не лише об’єднав жінок із різних регіонів України, ставши символом їхньої боротьби за можливість реалізовувати себе у творчості та суспільному житті, але й став своєрідним містком між минулим і майбутнім, надихаючи жінок сучасності рухатися вперед, єднатися, вивчаючи досконало уроки історії.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу.
