Про громадянську позицію волонтерки, як їй вдалося вижити при окупації Херсона, допомогу місцевим жителям на лінії вогню після звільнення міста та її опіку безпритульними тваринами, – читайте в матеріалі журналістів інформаційного видання «Український південь» в проєкті «Жінка і війна».
Активною Римма Бараненко була з дитинства. Ще навчаючись в Антонівській загальноосвітній школі №18, вирізнялася лідерськими якостями, завжди знаходилася в центрі уваги. Багато читала, любов до пізнання нового прищепила бабуся, яка її виховала.
“Її впевненість у власних поглядах і небайдужість до чужого горя зробили її безкомпромісною борчинею за справедливість. Римма щиро і гаряче відстоювала права людей, намагалася їм допомогти, готова була поділитися останнім, нічого не вимагаючи для себе», – поділилися спогадами вчителі Римми.
Родом з учительської родини, вона обрала для навчання Херсонський державний університет. Але працювала в державному секторі, пізнаючи його роботу з середини.
На початку 2000-х років роках Римма почала приділяти більше уваги розвитку громадянським питанням в місті, сформувавшись, як особистість.
З обранням у 2008 році на посаду Антонівського селищного голову Ігоря Семенчева, який під час окупації стане одним з основних поплічників окупаційного губернатора рф Володимира Сальдо, Римма разом з друзями стали його опонентами.
Вона публічно критикувала дії Антонівського селищного голови, який в прибережній зоні незаконно роздавав ділкам земельні ділянки, на сесіях публічно виступала проти цього, закликаючи односельців й місцевих депутатів, не підтримувати та не голосувати за незаконні рішення. Згодом, тодішній селищний голова, почав проводити сесії в закритому режимі, приховуючи дати й місце проведення.
«Усіма доступними засобами ми розвалювали задуми колаборанта Семенчева-молодшого (друга сім’ї іншого відомого колаборанта Сальда) збудувати портовий термінал замість пляжу в Кіндійці, що неподалік Антонівського моста. Цей термінал зруйнував би всю екологію селища та міста Херсона, яке знаходиться прямо внизу за течією, але приніс би шалені прибутки любителям росії кланам Семенчевих-Сальдо. Наша боротьба виявилась успішною. Хоча ніхто не вірив, що ми можемо здолати таких монстрів при владі», – згадувала Римма, написавши про це у фейсбуці.
Події Революції Гідності теж не оминули життя Римми Бараненко. Зміни приходили в життя херсонців повільно, чиновники, які десятиліттями сиділи в кріслах, чинили шалений спротив. Римма разом з однодумцями продовжують у цей час місцевій владі нагадувати про ідеї Майдану.
На фото: мітинг у Херсоні.
«Це були небайдужі люди, які після завершення Майдану у 2014 році не розійшлися по домівках, а продовжували виходити на вулиці. Тим паче була велика необхідність: не здати місто росії ще тоді у 2014 році. Наші акції були проти російської агресії, колаборантів у владі, а також боротьбою з корупцією у місті та області. І цілих шість років, аж до 2020 року, я була координаторкою цього руху», – написала волонтерка про той період свого життя.
Разом з іншими активістами вона виходить на акції проти місцевого Межигір’я – ексочільник Херсонщини з опозиційної партії збудував незаконно маєток в прибережній зоні, захопивши прибережну територію та частково водних угідь. Суди затягувалися, проходили щораз в різних районах області, аби активісти не потрапили на судові засідання, але Риммі вистачало сил і часу продовжувати боротьбу, відстоюючи землі громади.
Згодом вона приєднується до зоозахисного руху та палко відстоює ідею створення в місті Центру реінтеграції бездомних та звільнених осіб «Надія».
Римма з іншими активістками опікувалася пунктами обігріву для населення в холодний період зими, на яких місцева влада за звичай економила кошти. Спочатку була боротьба за виділення приміщення, а потім за ремонт, облаштування та утримання Центру.
“У Римми ніколи не було дрібниць, вона до всього ставилася уважно, підходила ґрунтовно. Ми познайомилися з нею, коли вони з іншими активістами займалася пунктами обігріву й було прийнято спільне рішення – створити стаціонарний центр для тих, хто втратив дах над головою, опікуватися відновленням їх документів, соціалізацією. Місцева влада так й не виділила кошти на утримання Центру реінтеграції, ми й досі продовжуємо шукати кошти на його утримання самі. Римма вела соцмережі, писала про кожного нашого підопічного, що приходив до нас”, – зазначив Валентин Лапицький, директор Центру реінтеграції бездомних та звільнених осіб «Надія».
У березні 2022 року, коли Херсон окупували російські військові з початком повномасштабної війни, вона свою проукраїнську позицію не приховувала, залишаючись у місті.
Непримиренність до колаборантів родини Семенчевих, які одні з перших ввійшли до окупаційних органів влади, але смілива проукраїнська позиція до загарбників ставали небезпечними для життя волонтерки. На той час через бойові дії вона втратила вже й рідний дім.
«У перші дні війни її будинок, який дістався в спадок від бабусі, було повністю зруйновано. Римма втратила все, навіть фото рідних. Небезпека на неї чатувала, коли почалися в місті арешти активістів. Аби не потрапити в полон окупантів, Римма була змушена переховуватися, майже не виходила на вулицю, перестала активно писати в соцмережах, змінила номер телефона, ні з ким не контактувала, лише так вона змогла вижити”, – розповідає херсонка Олена Назарчук, подруга волонтерки.
Після звільнення Херсона вона продовжувала залишатися у прифронтовому місті, допомагаючи з гуманітарною допомогою місцевим жителям, які залишалися жити на лінії вогню біля Антонівського моста. Це одна з найнебезпечніших територій зараз в місті, бо російські військові обстрілюють з різних видів зброї.
У 2023 році вона навіть виїжджала на декілька місяців з цієї частини Херсона, але повернулася.
Тимчасовий прихисток Римми, який надали їй друзі, став волонтерським центром. Місцеві жителі там могли отримати гуманітарну допомогу, бо в цій частині міста не працюють магазини, громадський транспорт не їздить. Відсутнє світло, вода, газ через російські обстріли. Але там живуть люди.
Після звільнення Херсона чимало людей буди змушені покинути рідні домівки, на вулицях з’явилося чимало кинутих напризволяще тварин. Римма Бараненко почала забирати їх з вулиць, опікуючись ними до останнього.
“Вона шукала благодійні фонди, які привозили в місто гуманітарну допомогу для тварин, роздавала її людям, які опікувалися тваринами у прифронтовому Херсоні. Кожен день її життя був наповнений змістом. У будинку, де вона перебувала було понад 30 котів та кішечок” – розповідає херсонка Олена Назарчук.
Щонеділі Рима відвідувала і церкву. У перший день зими 1 грудня 2024 року вона закрила будинок, який став рідним, й відправилася пішки однією з найнебезпечніших доріг в Херсоні, з якої й видно Антонівський міст, що підірвали російські військові у 2022 році.
Цей шлях забрав життя вже не одного місцевого жителя: російські військові його цинічно й хаотично обстрілюють з артилерії, мінометів, скидають вибухівку з дронів.
“Римма, пройшовши велику частину цієї дороги, сіла в міський автобус, на який російські військові скинули вибухівку з дрона. Вона загинула від осколкового поранення. У неї було багато планів, як розвивати рідне місто, що можна зробити, щоб покращити в ньому життя. Але життя її зупинилося. Російська армія вбила херсонку, яка не мислила своє життя поза межами рідного Херсона, нашої Антонівки”, – каже Олена Назарчук.
Римму Бараненко поховали під обстрілами на Кіндійському кладовищі в Херсоні 4 грудня 2024 року. Херсонці, які стали її рідними за цей час, проводжали в останній путь.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Фото у матеріалі з Fb-сторінки Римми Бараненко.
Матеріал створено за сприяння Волинського прес- клубу.
