Старшого матроса Володимира командир роти характеризує як дисциплінованого, ініціативного, відмінного виконавця – власне, бездоганного бійця. У свої 50 років Володимир Миколайович «зробив кар’єру» від старшого лейтенанта до старшого стрільця-оператора, але як же так сталося? Все по черзі.
Історію військового з Херсонщини розповіли у пресслужбі 124 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
У «Князя», як називають його побратими, є дві найбільші любові: його родина, яку вважає найбільшим скарбом свого життя та «мала батьківщина» – село Раденськ в Олешківському районі, на тимчасово окупованій частині Херсонщини. Тут він виріс, навчався у школі й сюди повернувся після закінчення Черкаського пожежного училища. Тут же зустрів своє кохання – медсестру Людмилу. Отак вони по-сімейному займалися найблагороднішою у світі справою – рятували людські життя. Володимир вихоплював людей напожежах з вогню та привозив їх в опікове відділення лікарні, де працювала його Люда.
На пенсію з системи МНС Володимир Миколайович вийшов досить рано, у званні старшого лейтенанта. На вигляд ще досі міцний, кряжистий, мов дуб посеред степу, він захопився вирощуванням овочів на 50 сотках власного городу. За 4 місяці сезону заробіток від баклажанів, перцю, кабачків був таким солідним, що складав основу річного бюджету родини. «Хороший дім, добра дружина – що іще треба, аби зустріти старість», каже наш герой.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Володимир спершу подбав, аби родина виїхала на підконтрольну законній владі територію. Сподівався на швидке звільнення захоплених ворогом територій. Коли ж упевнився, що війна – це надовго, то й сам вислизнув з-під окупантів. Виїхав у Черкаси, де став на облік у територіальному центрі комплектування. Коли ж дізнався, що формується Херсонська бригада територіальної оборони, природно захотів приєднатися до її лав.
В одному з наших підрозділів одразу потрапив на посаду стрільця (офіцерські зірочки пожежної рятувальної служби, як відомо, у війську не беруться до уваги) та з того часу практично нічого не змінилося.
«Стабільність – показник майстерності», – напівжартома констатує «Князь». «Навички командної роботи у пожежній службі, злагодженість дій, чітке виконання наказів, звісно тут стали у пригоді», – каже Володимир Миколайович. – «Звичайно, тут незрівнянно важче та небезпечніше, але я впевнений, що зрештою ми розіб’ємо й проженемо ворога. Хоча, вважаю перемога не буде ані швидкою, ані легкою, та воюватиму до кінця: мрію особисто звільняти рідний Раденськ та знову туди повернутися».
З цими словами досвідченого воїна, який пройшов вогонь пожеж і боїв та воду Дніпровських плавнів, гадаємо кожен з нас погодиться.
