Життя під обстрілами
Кілька місяців тому в цьому дворі стояла вода глибиною 5 метрів. Пані Валентина хвалиться городиною, яку засадила попри обстріли та власну біду. Нині її оселя виглядає жахливо – зруйновані стіни, стійкий запах мулу та потоплена техніка. Разом з чоловіком наводять тут лад та прибирають наслідки підтоплення. Заходити в кімнату, яка раніше була затишною спальнею, жінці складно, вона ледь стримує сльози.
Це наша спальня. Я не знаю навіть як людям робити тут ремонт. Я боялася, боялися волонтери. Один держав оце щоб не обвалилося, а начнуться дощі, начнуться холода – все буде валиться. Всі труби, батареї, світло, – все перевернулося, – розповідає Валентина Петросюк. – Холодильник біля дверей був, мебель, у нас було всьо для життя. Стінка дуже красива, кондиціонер, все що необхідне. Ми прожили з чоловіком от уже 54 роки».
6 червня, коли росіяни вчинили теракт на Каховській ГЕС, подружжя Петросюк знаходилося вдома у Корабельному районі. Про те, що йде «велика вода» дізналися не одразу, тож поспіхом встигли взяти лише документи та ліки. Коли вперше зайшла до будинку після потопу – побачила що меблі та техніка догори дригом. Все нажите майно – було знищене.
Подружжя прихистили у себе рідні, які мешкають в іншому мікрорайоні. Кожного дня Валентина разом з чоловіком маршруткою приїздять додому аби врятувати вцілілі речі.
«Кожен день тут вибухи і стріляють. Хочеться миру і спокою. Може допоможе хтось нам. І дуже важко морально, ми вже не видержуємо. То окупація, то тепер отака біда», – продовжує розповідь Валентина Петросюк.
Автор – команда інформаційного видання “Український Південь”.
