Мабуть, це зможе зрозуміти лише той, хто відчув на собі всі “принади” російської окупації. Коли керівник у найважчих умовах проявляє свій патріотизм і не переходить на сторону ворога — розумієш, яке це щастя не відчувати за нього сорому, а пишатися тим, що працюєш поруч із такою принциповою та сміливою людиною. Вона не зрадила, не зустрічала ворога з квітами, не стала до лав колаборантів, а до останнього захищала колекцію та співробітників-однодумців.
Для Аліни Доценко, яка працює в Херсонському художньому музеї з моменту його відкриття у 1978-му і понад 35 років його очолює, думка про співробітництво з окупантами була неприпустимою. Чи не тому на дзвінок невідомого, який 4 травня запропонував їй зробити виставку на честь 9 травня в будівлі зайнятої окупантами обладміністрації вона дала настільки різку відповідь, що одразу отримала “запрошення” до комендатури — на ранок наступного дня. З обіцянкою “навчити поважати нову владу”.
Розуміючи, що це прямий шлях до катівні, вона вирішила залишити місто і завдяки допомозі волонтера здійснила цей план. Але перед від’їздом встигла з головною зберігачкою знищити з музейних комп’ютерів всю інформацію про колекцію, заховати флешки та диски так, що їх ніхто б ніколи не знайшов, частину носіїв і документи забрала із собою, зашивши у натільний пояс. Тож у назначений час вона була не у ворожому лігві, а у дорозі. Але попри від’їзд директорка весь час керувала музеєм, підтримуючи зв’язок з довіреними співробітниками та замаскованими під “сторожів” поліціантами, які залишалися в музеї.
Скільки могла, Аліна Василівна намагалася не допустити загарбників до музейних скарбів. З моменту окупації міста вона поширювала інформацію, що весь музейний фонд вивезено з Херсона перед реставраційними роботами. І майже півроку така “легенда” спрацьовувала (тим більше, у документах, які потрапили до лап окупантів, значилось, що музей порожній). Загалом, хитрощів і “партизанщини” від неї було безліч, і, як виявилося, приховувала стан справ вона недарма, бо ж серед підлеглих виявилися колаборанти…
Сьогодні, після страшної трагедії пограбування культурної спадщини Херсонщини, Аліна Василівна приймає у себе десятки журналістів з різних країн світу, закликаючи врятувати незаконно вивезену колекцію та підтримати музей в ці тяжкі часи. Вона дала більше 200 інтерв’ю для друкованих і інтернет-видань, радіо, телебачення чи не усього світу. Директорка бере участь у різних заходах щодо залучення уваги громадськості до проблем музею, в наукових конференціях в Україні та за кордоном, присвячених спасінню національної культурної спадщини.
Вона тримає зв’язок з волонтерами, благодійними фондами, Консульствами та Посольствами та отримує необхідне для роботи обладнання та іншу гуманітарну та матеріальну допомогу для музея та своїх підлеглих. Вона “б’є в усі дзвони”, задіює всі можливі і неможливі зв’язки для пошуку шляхів повернення вкрадених творів мистецтва та покарання злодіїв, причетних до розкрадання музейної колекції.
Джерело: Херсонський художній музей
Фото Finbarr O’Reilly
