Один із учасників бою у Бузковому парку розповів про події того дня і життя на лінії фронту

Бій у Бузковому парку Херсона 1 березня — один із найтрагічніших та найгероїчніших епізодів війни. Того дня на вході до міста кілька десятків українців зустріли озброєних до зубів росіян. Оприлюднене відео з місця подій шокувало країну: на кадрах із парку були пошматовані тіла оборонців.

За 9 місяців так і не встановили повної картини того бою. Інформацію доводиться збирати по крихтах. Важливими свідками є учасники бою, яким вдалося вижити та пережити російську окупацію.

Свідчення одного з них — у нашому матеріалі.

«Тут градіна лежала»

Сергій Гаражко з позивним «Отаман» брав участь у бою в Бузковому парку, був поранений, довгий час переховувався і лікувався. Автори проєкту Сил ТРО ЗСУ «Великі битви» розшукали чоловіка в селі Посад-Покровське. Сюди він повернувся лише після звільнення Херсона.

Його рідному селу на межі Херсонської та Миколаївської області не пощастило — опинилося на самій лінії фронту. Здається, тут не вціліла жодна хата. До війни в селі мешкали понад 2000 людей. Нині — лише 200. Вони збираються в центрі, щоб підзарядити телефони від генераторів та отримати допомогу від волонтерів.

«Нам сильно допомагають, продуктами завалили. Зараз дрова потрібні, за нас не забули. Ми тут є, живемо. І люди повертаються», — розповідає Сергій Гаражко. Він щодня приходить сюди — облаштовує місцевий «пункт незламності», розвантажує чергову гуманітарку, дізнається, кому потрібні додаткові руки, щоб полагодити будинок. Руки Сергія видають людину, яка не цурається брудної роботи.

Сергій запрошує подивитися на його будинок, від якого лишилися тільки стіни. Від інтенсивних обстрілів не вцілів навіть паркан та ворота. На подвір’ї чоловік показує місце, де дружина розводила троянди. «Ось тут градіна лежала», — різко змінює розмову Сергій.

Ракети від російського «Граду» вже нема. Про обстріли нагадують купи будівельного сміття: побита цегла, залізна покрівля та шифер.

Нині Сергій проживає в сусідському дворі. У тутешньому будинку замість скла на вікнах клейонка, дах із шиферу вцілів, але в стіні — дірка від уламків артилерійських снарядів. Власниця хати Надія — у Польщі.

Від Революції Гідності до бою в Бузковому парку 

Сергій погоджується з нами поїхати до Бузкового парку. Це пів години від села. Після бою він там не був жодного разу. Дорогою розповідає, як 24 лютого зі словами «бомблять» його розбудила дружина. З села він виїхав 25-го. Планував потрапити на Антонівський міст, бо знав, що там уже йдуть бої. «Хотів їхати на міст, щоб росіяни не пройшли далі — до мого села, дому, родини», — пояснює чоловік.

В армії Сергій ніколи не служив. Чесно каже, що військовий квиток купив, коли влаштовувався охоронцем. У документі вписали, що він придатний до служби лише у військовий час. Його єдиний бойовий досвід — участь у Революції Гідності. Саме на Майдані Сергій Гаражко отримав позивний «Отаман». Тоді в Києві він провів усю зиму.

25 лютого цього року Сергій прибув до херсонського військкомату, зустрів там односельців. Їх внесли до списку, але розпустили по домівках. Вже вранці 26-го йому телефонував хлопець, який занотовував його дані в херсонському військкоматі, запитав, чи готовий Гаражко повернутися. На той час росіяни вже обійшли Чорнобаївку, тобто Херсон був майже оточений. Сергію дали вказівку прямувати до Білозерки, яка залишалася вільною.

Майже одразу після цього зателефонував рідний брат Олег. Його також викликали. Брати вирішили виїжджати разом. Третім був Станіслав Вазанов.

«Хто боїться, може здати зброю та йти додому»

26 лютого Гаражко з іншими бійцями білозерського батальйону вирушив до Херсона. На збірному пункті на вулиці Паровозній отримали зброю. На наступні кілька днів базою тероборонівців став інтернат на вулиці Кулика.

В останні дні лютого «Отаман» роззнайомився зі своїми побратимами. Ротним у нього був Макаренко, взводним — Сергій Сергійович. Ще був боєць — писар Роман, командир відділення Василь із села Киселівка, Сергій та Олександр із села Музиківка, і два свати з Надеждівки.

Зі взводним стосунки одразу не склалися — на Майдані були по різні боки барикад. Проте якось Сергій Сергійович перед усім взводом сказав, що, попри протистояння на Майдані, зараз вони мають разом захищати Батьківщину. «Це були сильні слова для всіх», — згадує Гаражко.

У ці дні «Отаману» довелося ділитися з побратимами власним досвідом. Зі всього Херсона до інтернату привозили «коктейлі Молотова», а користуватися ними вмів лише Гаражко. «Кидати треба вміти, бо часто були випадки, що підпалювали себе», — пояснював він.

В інтернаті якийсь час також перебували десантники з 80-ї бригади, які відійшли в місто після боїв на Антонівському мосту. 28 лютого, розповідає Сергій, їхня група з десяти бійців вирішили пробиватися до своїх у Миколаїв. Згодом Гаражко дізнався, що вся ця група загинула в дорозі.

Вранці 1 березня в інтернаті спрацював сигнал тривоги. Бійці зайняли позиції по периметру, чекали на штурм. Але тривогу скасували. Проте всередину будівлі вже не повернулися, на них чекали автобуси.

Перед автобусом комбат розповів, що є наказ зустріти російську колону з 50 УАЗів, одного танка й одного БТР чи БМП. «Завдання: зустріти їх на вулиці Нафтовиків поруч із клубом та знищити. Хто в собі не впевнений, хто боїться, може не сідати в автобус, може здати зброю та йти додому», — переказує слова комбата «Отаман». За словами Сергія, після цього виступу комбата ніхто з його підрозділу не відмовився від виїзду.

З інтернату виїхали два автобуси. Перша рота білозерського батальйону, у ній був брат Сергія, прямувала на зустріч із росіянами, які заходили до Херсона з боку селища Комишани. Друга рота з «Отаманом» вирушила на вулицю Нафтовиків — росіяни заходили з боку аеропорту. Цій другій роті білозерського батальйону довелося вступити в бій у Бузковому парку.

«Крупнокаліберний кулемет бив так, що я бачив лише, як гілки відлітають»

Через дорогу від Бузкового парку Сергій Гаражко вказує на місце, де 1 березня зупинився автобус із бійцями Сил тероборони ЗСУ. З цього боку вулиці Нафтовиків розташований нафтозавод. Звідси до входу на територію заводу треба пройти невеликий сквер.

З іншого боку Нафтовиків є так звана «кишеня», яку використовують як стоянку автомобілів. І вже за ним — Бузковий парк.

На місці Сергій із помітним хвилюванням починає згадувати знайомі дерева та кущі, місце, де зайняв позицію, де отримав перші поранення, як відходив.

Пригадує, під час виходу з автобусів виникло питання, що парк — погане місце для бою. Але комбат сказав, що це найкраще місце, бо тут можна перекрити одразу два шляхи до міста.

Коли бійці вийшли з автобуса й вивантажили коктейлі, 13-14 із них побігли до Бузкового парку. Сергій там зайняв позицію і одразу побачив, що в секторі його огляду, просто за деревом, хлопець із «мухою». Гаражко вирішив змінити позицію.

Ще до початку бою Гаражко звернув увагу на чоловіка, який їхав у напрямку виїзду з міста, тобто в бік росіян. Той мав при собі складний автомат, усі бійці Сил тероборони мали автомати з довгим прикладом. «Стій!» — викрикнув йому Сергій. Інший боєць пішов розбиратися з велосипедистом.

У цей час росіяни вже були неподалік, у районі супермаркету «Нова лінія». Гаражко згадує, що звідти він почув вигуки: «Провідник! Де провідник?». Він припускає, що цей велосипедист міг бути тим, хто мав провести окупантів у місто.

На позиції поруч з «Отаманом» стояли два ящики «коктейлів Молотова», допомагати кидати запальні суміші мав Сашко з Музиківки. Один із ящиків прибіг забрати Стас Вазанов. Він відніс його на інший бік вулиці Нафтовиків, де стояв автобус. З того самого боку перебував і комбат. Той хотів перейти до Бузкового парку, але в цей момент почав працювати ворожий снайпер. Комбат дав команду «до бою». Після цього росіяни відкрили вогонь. «З вогів, снайпер, кулемет, міни. Крили так, що все. Крупнокаліберний кулемет бив так, що я бачив лише, як гілки відлітають. Я не можу навіть усе описати, все злилося в один шум», — розповідає Гаражко.

Якоїсь миті Сергій із Сашком почули постріл міномета 80-мм калібру. Між «виходом» та «приходом» нарахували 12 секунд, припустили, що міномети стоять у районі кладовища геологів (майже за 3 км від Бузкового парку — ред.). Після цього бійці почали шукати, де сховатися. Щойно Сергій відійшов від дерева, як воно «лягло». При цьому Сашко отримав осколкове поранення в голову. Гаражко сказав йому відходити. У цей час над парком уже літали два безпілотники — великий і маленький.

«Ось тут я заліг, — показує Сергій на місце посеред кущів. — Я думав, тут великі ями, а тут, виявляється, нема де сховатися». Саме в цьому місці він дістав поранення під ребро і почав відповзати з парку. Проте не встиг — прилетіла міна й перебила йому руку. Чоловік спробував встати, але не зміг.

Повзком перемістився на околицю парку. Тут побачив бійця, який перед цим розмовляв із велосипедистом. Чоловік був уже мертвим. Сергій узяв його автомат, обперся — і так зміг піднятися. З парку «Отаман» вийшов уже з двома автоматами, але за дорогою один АК скинув, а свій не зміг зняти з плеча.

Далі попрямував до Будинку культури, підійшов із внутрішнього двору. Хотів увійти всередину, але всі двері були зачинені. На вході до підвалу побачив рюкзак Сашка, який був на позиції разом із ним. Сергій спитав, чи є там хто. Ніхто не обізвався. А тоді помітив чоловіка, який махав йому рукою. І пішов до нього.

Хто це був, Сергій досі не знає. Незнайомець зупинив машину, посадив його і попросив жінку-водійку відвезти Сергія до лікарні. «Мені пощастило. Завдяки цій жінці на авто, напевно, я найперший, хто з Бузкового парку потрапив до лікарні», — каже «Отаман».

Ворога не бачив, лише чув

Сергій запалює цигарку, заспокоюється і розмірковує про обставини бою.

Знаючи Херсон, він пояснює, чим важливий цей шлях повз Бузковий парк для входу в місто. Вулиця Нафтовиків виводить прямо на кільце, де встановлений пам’ятний знак на честь перемоги у Другій світовій. У цьому місці сходяться дороги з трьох міських районів — Таврійського, Шуменського та Житлоселища. Тобто, пройшовши до кільця, росіяни могли взяти під контроль головні проїзди. Хоча існує безліч неосновних доріг.

Сам собі Сергій неодноразово ставив питання: чому його рота не вийшла трохи раніше — на вулиці Івана Богуна, не доїхавши до Бузкового парку? Відповідь Гаражко дає таку: «Там би від нас було більше толку, ніж тут — у Бузковому. Але там могли постраждати цивільні. Тому там не вийшли, щоб не піддавати небезпеці цивільних». Нібито розрахунок був на те, що в районі Бузкового парку бійці Сил тероборони зупинять російську колону та закидають «коктейлями Молотова». Проте вже під час бою стало зрозуміло, що докинути пляшку з запальною сумішшю нереально.

З бою «Отаман» вийшов із повним боєкомплектом. Пояснює це тим, що навіть не бачив ворога, лише чув. Сергія обурюють чутки, ніби 1 березня в Бузковому парку були нетверезі, які напідпитку вирішили «наваляти» росіянам. «Для мене це якось образливо. За них образливо, за хлопців», — каже Гаражко, маючи на увазі загиблих побратимів.

Наостанок чоловік заперечує ще один міф про те, що в Бузковому парку були самі херсонці. «Насправді, тут усі приїхали з області в місто, щоб у їхній дім ніхто не прийшов. Якщо тут знайдеться 1-2 херсонці, це буде добре. Цей вчинок, який ми тут зробили…» — на цих словах Сергія знову переповнюють емоції, і він затягує чергову цигарку.

Лікарі обманули окупантів і врятували поранених

Після Бузкового парку разом із Сергієм їдемо до лікарні імені Тропіних, серед херсонців — «тропінка», де його врятували.

У нозі Сергія лікарі знайшли перебитий нерв, осколки — у руці та нозі, ще одне поранення було під пахвою. Його одразу прооперували. І поклали до стаціонару травматологічного пункту. У палаті лежав Леонід із 59-ї бригади, якого привезли днем раніше. Не встигли бійці роззнайомитись, як до лікарні на БТР навідалися росіяни, шукали поранених військових. До окупантів вийшов лікар і збрехав, що тут тримають ковідних хворих (матеріал про лікаря і роботу «тропінки» читайте тут). росіяни трохи знітилися, потім похизувалися, що в себе пандемію вже перемогли, і залишили лікарню. Так лікарі відвели від поранених загрозу потрапити до полону.

Наступного дня до палати Гаражка поклали ще одного пораненого з Бузкового парку — Сергія з Музиківки. Загалом «Отаман» провів тут понад 10 днів.

Сни «Отамана» про бій у Бузковому парку і мрії про новий дім 

Із Херсона ми знову повертаємося до Посад-Покровського. Сергій розповідає, що нині вирішує питання свого статусу. «Я почав шукати вихід на батальйон, щоб дізнатися свій статус. Якщо я в статусі військовослужбовця, то я йду далі воювати. Ні, то заберіть у мене зброю, і я піду до своєї родини», — пояснює свою дилему Гаражко.

Бій у Бузковому парку Сергію постійно сниться. «Воно досі продовжується. Ти в думках перекручуєш поетапно, як ти повз, як відходив… Давайте покуримо. Важко», — перериває розповідь чоловік. За мить продовжує: «Важко навіть не за себе, а за хлопців, за їхні родини. Хто їх оцінить, хто допоможе їхнім родинам? За це болить. Для них війна вже закінчилася».

Найбільше чоловік мріє побачити родину, яка нині в Чехії. Він сподівається, що вже навесні дружина з донькою повернуться додому. Донька піде вчитися до військової академії у Львові. А він, тільки-но з’являться гроші, почне зводити новий будинок. Сергій сподівається на підтримку друзів.

«Життя триває. Треба все викидати і будувати нове життя», — каже Сергій «Отаман» Гаражко на ґанку своєї зруйнованої хати.

Джерело