“Скіф”— народився в росії, в магадані, батьки за національністю росіяни. Познайомилися в санаторії, в 80-х роках в Голій Пристані. А вже в 92 році туди переїхали на постійне місце проживання.
— Для мене війна розпочалася з повідомлення від родичів з росії: не хвилюйтесь, півтори години, і ви в росії. Таких новин ми точно не очікували, тому одноголосно, я, мати і брат, відправили їх всіх разом у відомому напрямку.
Згодом вийшов на вулицю та почув гуркіт техніки на об’їздній дорозі. Стало цікаво, що відбувається. Миттю вибіг до дороги. Перед очима, одна за одною, проходили великі колони з важкою технікою.
Не гаючи часу, зібравши хлопців, що вже брали участь в АТО/ООС, пішли записуватись до військкомату. Там сказали, щоб йшли додому, збирали речі, та чекали на дзвінок.
Виходячи з нього, вже в порозі, відчули гучні звуки з боку моря та сильний вибух, десь в Новозбурівці. Далі чекали дзвінка. А тим часом великі колони танків, БМП, “Тигрів”, Уралів з забезпеченням та бензовозами вже рухалися нашими дорогами. Дивитись спокійно на це було просто не можливо, тому брали каміння, бо нічого навкруги не було, та жбурляли в колони техніки, перекриваючи дорогу. Робили, все що могли. У відповідь отримували постріли, але не прицільні, біля ніг.
Наступного дня, зателефонувавши до військкомату, дізналися, що він вже виїхав.
Рішення, як діяти далі, прийшло зразу ж після того, як зрозуміли, що часу на роздуми зовсім обмаль. Інакше або ти, або тебе.
Тому зливали топливо, розвантажували БК з ворожої покинутої техніки.
За декілька днів ми були вже добре озбронні. Мали гранати, гранатомети, автомати, та міни з міномету. Згодом, облаштувавши позицію на пагорбі, недалеко від траси, обстрілювали невеликі колони машин р@сійських військ з забезпеченням, топливом та озброєнням. Попри все, продовжували допомагати населенню ліками, харчуванням. Паралельно проводили розвідувальні дії та передавали дані своїм людям.
До кінця березня тим і займалися.
Одного дня, мене попросили вивезти людей через Снігурівку. Посадивши всіх охочих в авто, попрямував за вказаним напрямком. Так вдалося вивезти людей у безпечне місце. Таких поїздок було ще багато.
Через деякий час знайшов друзів у Миколаєві. Серед них були і військові, які
запропонували співпрацювати з ними. За цей час проводив розвідку та передавав дані, завозив вибухові речовини для партизанів.
А згодом, коли це стало можливим, одягнув однострій та прийшов до лав Збройних Сил України. З того часу стою на обороні півдня України в 124 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.
Мрію про закінчення війни та про якнайшвидшу перемогу. Визволити своїх рідних, забрати Крим та насолоджуватись життям. Хочу створити ідеальну сім’ю. Готовий робити все для того, щоб в ній був мир, взаємопорозуміння, доброта та любов. Так і буде, бо Україна—це наша родина — понад усе. До війни думав, що в мене є дві рідних країни. Проте зараз так не вважаю, тай рідні у мене там уже немає.
