У Херсоні окупаційна влада проводить фільтраційні заходи. Оголошення про пошук рідних можна побачити по всьому місту, часто вони дублюються і в соціальних мережах. Тихий терор – так кажуть про це ті, хто пройшов окупацію.
Для людей на окупованій території Херсонщини майже кожен день наповнений вирішенням побутових справ, над важливістю яких у мирному житті й не замислювалися. Це – пошук ліків, можливості зняти готівку, придбати продукти та речі першої необхідності за доступними цінами.
Окупаційна влада у відкритих нею супермаркетах встановила ціни у рази вищі від тих, що є в українських магазинах на підконтрольній території. В окупації – суцільне безробіття. Зараз ще багатьох рятує городина з дач, але попереду зима.
Місто заполонили озброєні солдати. Блокпости та постійні фільтраційні заходи. З кожним днем пересуватися Херсоном стає все небезпечніше. Херсонці поступово виїздять з окупованого міста, мало цивільних машин, а після обіду життя ніби завмирає. Порожні й тихі вулиці.
Життя в окупації – це тихий терор, – говорить журналістка Оксана Наумова, яка провела там більше 4 місяців, намагаючись детально описати кожен день.
«Життя в окупації дуже буремне. Я розумію, що для багатьох людей, які не пережили окупацію, то це навіть важко уявити. Це – тихий терор. Коли ми розповідаємо, що там відбувається, нам кажуть: «У вас же – тихо». Так, тихо в Херсоні. Але насправді тихо додому приходять озброєні солдати, тихо забирають з дому людей, тихо з’являються оголошення на стовпах в місті про зникнення рідних, чийогось батька, брата. Доля багатьох залишається і досі невідомою», – розповідає Оксана Наумова, херсонська журналістка.
Олександра Книгу, директора Херсонського обласного академічного театру імені Миколи Куліша, окупаційна влада заарештувала у березні. Звинуватили в організації масових проукраїнських мітингів.
На запитання, чи страшно було, відповідає так:
«Страшно було в кінці, коли мене залишили на темній вулиці Херсона, а вже була комендантська година. А скрізь їздять російські солдати на зетках і можуть просто розстріляти. Отоді стало страшно. І як забирали зранку, накинувши мішок на голову та зв’язавши руки, і допити, для мене, як для людини, яка програвала багато разів ролі, то здавалося, що ось-ось це має закінчитися, як у фільмі. Наприклад, ти прокидаєшся одного разу дивишся у вікно, а там стоїть броньована машин , а кулемет направлений у вікно твого будинку. Куча військових оточили твоє подвір’я, снайпер у сусідньому будинку. В будинок заходять троє озброєних людей в бронежилетах, тебе ведуть попереду і ти розумієш , що це вони бояться». – продовжує розповідь Олександр Книга, директор Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша.
На допитах використовуються старі методи, зазвичай є поганий і добрий російський військовий.
«З цими людьми знайти порозуміння важко, між нами-прірва. Тому переконати їх в чомусь просто неможливо. Погодитись з тим , що він говорить , я теж не можу, це – абсурдно. Це був пінг-понг незрозумілими словами», – додає Олександр Книга. Розповіді тих , хто виїхав з окупації, тяжко сприймаються людьми, які цього не проходили, – говорить журналістка Оксана Наумова.
Багатьом важко усвідомити чи повірити, що таке може відбуватися у 21 столітті.
«Життя в окупації мені запам’яталося незмінним відчуттям тривоги. Щоб пояснити це, я приводжу такий приклад. Якщо в Києві звучить сигнал тривоги, то це триває пів години або годину. Цей певний відрізок часу людину переповнює хвилювання, а в Херсоні цей сигнал тривоги не зникає ніколи. Там не було повітряних тривог, але тривога в душі була завжди, тому що ми ніколи не знали, що нас чекає. Особливо, коли зупиняється біля твого будинку машина зі знаком Z. Думаєш, вони прийшли за тобою чи за сусідами, чи за твоїми рідними. Тому я ніколи нікому не побажаю жити в окупованому місті і я хочу, щоб Херсон нарешті звільнили», – говорить з хвилюванням Оксана Наумова.
У Києві жителі з окупованих міст півдня України – Херсона, Бердянська, Мелітополя та Маріуполя розгорнули за ініціативи херсонських театралів на пішохідному мосту через Дніпро 430-метровий український прапор. Нагадуючи всім , що жителі цих регіонів в очікуванні звільнення Збройними силами України.
Ця ідея народилася свого часу в Херсоні, її планували реалізувати на Антонівському мосту цього року. Але після деокупації Херсонщини її буде втілено, – запевнив Олександр Книга.
«Херсонці! Тримаймося. Ми обов’язково зіграємо виставу і не одну. Ми розгорнемо наш прапор на Антонівському мосту, щоб з’єднати правий і лівий берег Дніпра. І будемо з вами щасливі в рідній країні», – звернувся до жителів області Олександр Книга.
