Військовослужбовець Вадим разом зі своїми побратимами у складі 61-ї окремої піхотної бригади боронять Миколаївщину від російських окупантів. Станом на 26 серпня їхній підрозділ виконує завдання на межі Миколаївської та Херсонської областей, повідомляється на Суспільному.
Вадим народився та виріс у Кропивницькому. До початку повномасштабної війни проживав у Києві. До Миколаєва чоловік приїхав, аби перепрошити розвідувальні дрони. Каже, 24 лютого
“Застав війну я вдома, на орендованій квартирі у Києві, яку зняв десь за три дні до 24 лютого. Я навіть прокинувся зранку й не знав, що війна почалася. Мені тато зателефонував, каже: “Зараз за тобою заїду”. Думаю: “О, добре. На роботу відвезе”, — згадує Вадим.
Коли чоловік дізнався, що в Україні почалась повномасштабна війна, пішов до Солом’янського військкомату. З його слів, на ранок 24 серпня черга до районного військкомату простягалась на три квартали. Тому вирішив їхати додому, у Кропивницький, та спробувати потрапити до військкомату там.
“Прийшов у військкомат. Там взяли документи. Все. Пройшов медкомісію. Наступного дня вже відправили мене в Одесу. З Одеси потрапив у 61-шу бригаду. Ми піхота, наша робота — це захищати та зачищати від окупантів населені пункти”, — розповів Вадим.
Перед безпосереднім виконанням завдання на передовій завжди проводиться аеророзвідка, каже Вадим. “Пташок” здебільшого привозять волонтери. Чоловік каже, без дронів в умовах нинішньої війни, як без очей.
“Була в нас операція одна. Треба було зачистити, взяти один населений пункт. Ми зібралися компанією 50 людей. Відправилися за річку. Кілометрів шість-сім йшли пішки з усім вантажем. Переправлялися на човнах під шквальним вогнем противника. Не знаю, скільки там було випущено на нас снарядів. Але дуже багато. Добре, що всі живі залишилися”, — згадує Вадим.
Населений пункт штурмували майже три доби, говорить військовий. Проте, таки змусили російські війська відступити.
“Коли ми заходили в те село, то мені здалося, вони так звалювали, що Усейн Болт на їхньому рівні просто “дно”, — сміється чоловік.
Тоді бійці “затрофеїли” російський приціл нічного бачення. Трофеєм чоловіки користуються й досі.
“Вночі ти бачиш орка, як у себе на долоні”, — розповідає Вадим.
Після цієї операції, каже чоловік, вони змогли посунути вглиб позиції російських військ на їхньому напрямку на відстань до десяти кілометрів.
У перемозі боєць сумнівів не має, говорить, потрібно вірити у Збройні сили України.
