Генеральний штаб ЗСУ опублікував історію старшого лейтенанта Дмитра Чавалаха, який брав участь у бойових діях на Херсонщині у перший день російського вторгнення.
Повномасштабне вторгнення російського агресора старший лейтенант Дмитро Чавалах зустрів у районі Олешківських пісків, що на Херсонщині. Перші обстріли, як і усі офіцери у батальйоні, сприйняв за рашистську провокацію. Та коли росіяни на бойовій техніці прорвались з боку Криму і почали рух на Херсон, зрозумів: «Війна!»
Щоб зупинити ворога на віддалених від Херсона рубежах, роті старшого лейтенанта Чавалаха наказали закріпитись на мосту, що у півсотні кілометрів від Чаплинки. Та вже під час руху отримали інший наказ: рухатись у бік Антонівського мосту, який з’єднує Херсон з Лівобережжям. Однак противник встиг висадити з гелікоптерів на міст свій десант, який і відкрив потужний вогонь по наших тилових підрозділах, що першими розпочали рух у бік Херсона. Українці вимушені були повернути назад.
Вихід один – проривати ворожу оборону! Першими це зробила танкова рота Дмитра Дозірчого (Герой України, випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 2019 року). Підрозділ закріпився на іншому боці мосту. А далі пішли піхотинці, зокрема і підлеглі Чавалаха. Десь три години, долаючи відстань у півтора кілометри, з боями рухалися вони Антонівським мостом, над яким залізничне полотно, біля нього – підвищення із ґрунту, з якого рашистів було видно як на долоні. Там і вирішив закріпитися Чавалах, щоб прикрити відхід до Херсона решти підрозділів бригади. Однак, за 50 метрів до визначеної позиції, у нього поцілив ворожий снайпер. Але підлеглі виконали поставлене завдання і бригада прорвалась із оточення.
Ротного швидко евакуювали до лікарні. Того ж вечора, 24 лютого, Дмитра прооперували. Вранці 26-го він прийшов до тями. Зателефонував матері та побратимам, сказав, що живий! А за кілька днів до населеного пункту увійшли окупанти. Після Перемоги ми достеменно знатимемо про перебіг подальших подій щодо одужання нашого Героя, хто і яким чином, ризикуючи власним життям і життям своєї родини, надавав йому притулок, а потім, за усіма правилами конспірації, переправляв на Одещину.
Свою високу та заслужену нагороду, зірку Героя України, Дмитро ще особисто не отримав. Нині він проходить курс реабілітації. Але уже подумки вирішує, як повернеться у стрій і добиватиме оскаженілого ворога!
