Вчора вранці російські військові випустили ракети по житловим районам Миколаєва. Внаслідок чого загинуло 2 людини, 20 травмовано. Постраждали як осел миколаївців, так і бізнес. Детальніше у дописі Інни Токаревої:
Вчора вранці, коли в Миколаїв поцілили три крилаті ракети, одна з них зруйнувала будівлю, де був офіс інтернет магазину, в якому колись працювала я, моя сестра та подруга.
Фірма з березня, незважаючи на війну, працювала, офіційно сплачувала податки, давала іншим офіційну роботу. Добре знаючи людину, яка заснувала цей магазин самотужки і з нуля, я певна, що вона продовже робити те саме, але ж скільки нервів, часу і грошей піде на відновлення. “Визволителі” такі “визволетелі”.
І як добре, що ракета прилетіла (дивно писати “як добре” в одному реченні зі словом ракета), але як добре, що вона прилетіла до сьомої ранку коли в офісі ще не було людей, а не біля дев’ятої, скажімо. Враховуючи характер пошкоджень будівлі, всіх присутніх мінімум би тяжко поранило.
Окрім офісної будівлі весь навколишній квартал виглядає… Я б написала “наче після бомбєжкі”, але ж НЕ ЯК. Вибите скло в п’ятиповерхівках, і не лише скло. Мабуть, росіяне вважали, що там таке “містечко” бандерівців. Елітні поселення. Хоча звісно, нічого вони не вважали, і тим хто шукає в їх діях логіку давно пора припинити це робити. У них генетична програма на нищення, пограбування і згвалтування всього, до чого можна дотягнутися.
Пишу я то не для того, щоб ви впали в істерику і почали бігати по стелі. Ми того намагаємося не робити і вам не дамо. Але ж просто знайте.
Вчора зустріла думку в одному дописі, що про нещодавній оральний секс на одеському пляжі знає і говорить вся країна, а те, що Миколаїв кожного дня обстрелюють – наче того і немає.
Але воно є. Кожного дня, так, практично кожного дня і ночі моє місто рвуть снарядами. Щастя, якщо немає жертв.
Ураган, смерч, град – то вже давно для нас не про погоду. І не знаю, скільки часу має пройти післявійни, щоб ці слова у нас стали знов асоціюватися з природними явищами.
Але Миколаїв стоїть.
Я написала зараз лише одну малесеньку замальовку про один маленький офіс. А скільки людей, скільки квартир, підприємств вже ушкоджено та знищено в нашому місті, боюся навіть уявити. Я краще уявлю, як це знову буде відновлено і розквітне. Стане кращим і успішнішим. Бо це ж Миколаїв.
Миколаїв незламна фортеця українського Півдня.
Просто знайте думайте про це. Бо думати зараз – все одно що тримати і молитися. Ми так і так переможемо, але так буде легше.
Ми прокинулися і прокинулися в Україні. Дякую ЗСУ, дякую українці!
Миколаїв. Україна. Назавжди.
18.06.2022
