Три місяці підрозділи КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім.Є.Є.Карабелеша» працюють в умовах воєнного стану. Як свідчить щоденна поточна інформація – у штатному режимі. Що це стало означати для самих медиків і як позначилося на пацієнтах, які отримують необхідну амбулаторну та стаціонарну медичну допомогу беззмінно як і в мирні часи – про це у розмові з генеральним директором закладу Аллою Малицькою.
– Наша лікарня не згорнула жодного свого медичного напрямку, – говорить Алла Павлівна. – Як було у нас 12 стаціонарних відділень, як були «вузькі» фахівці у поліклініках по своїх напрямках – так і залишились. А це, зауважу, 32 спеціалізації. Мова йде і про невідкладну допомогу в судинній хірургії і по ЛОР-відділенню, і в міському інсультному центрі. І це не просто слова, а надання кваліфікованої медичної допомоги у повному обсязі. Сюди входить і чергування лікарів і медичних сестер, і наявність медикаментів для того, щоб надавати цю допомогу, і наявність розхідних матеріалів та деззасобів. Перелік чималий. Не дивлячись на те, що близько 25-30 відсотків медики залишили лікарню, ми не згорнути жодного напрямку і це є гарним показником, навіть оптимістичним моментом в організації забезпечення меддопомоги.
– Чимала кількість містян виїхали з міста, а показники по консультаціях сімейних лікарів і педіатрів як на очних прийомах, так і в режимі онлайн не зменшується. Це означає, що люди стали більше хворіти у стресовій ситуації?
– Не можу це підтвердити. Якщо припустити, що навіть половина мещканців Суворовського району м.Херсона виїхала, то залишилося близько 60 тисяч чоловік. Повірте, це немала цифра. І до того ж, у своїй переважній більшості місто полишило багато молодих людей, які і в спокійні стабільні часи нечасто, а то й взагалі не зверталися до нас за допомогою. Я й раніше констатувала той факт, що десь 30 відсотків від 120 тисяч населення складають так звану диспансерну групу – знаходяться під постійним наглядом лікарів. Це у першу чергу пацієнти кардіологів, бо мають гіпертонічні хвороби чи якісь інші хронічні захворювання. Тож «наші» підопічні залишилися з нами і отримують допомогу як амбулаторно, так і стаціонарно. Щоправда, кон’юнктура трохи змінилася. З плановими направленнями пацієнтів значно менше. Тож у першу чергу надаємо допомогу ургентним пацієнтам, а також тим, у кого є підозра на онкологію. Потрібно дообстежити людину, щоб визначитися з діагнозом і подальшим лікуванням. Тож не відмовляємо ні в оперативному втручанні, ні в терапевтичному лікуванні. У нас є така можливість. Наразі багато пацієнтів паліативного профілю, які потребують ретельного догляду, знеболючої терапії тощо. А щодо статистики, то з одного боку багато херсонців виїхало, але натомість прибули внутрішньо переміщені особи з місць бойових дій в області. І ми нікому не відмовляємо. Лікувати – наш професійний обов’язок.
– Область не мала жодного коридору для прибуття гуманітарної допомоги. Медикаменти також не привозили. Яка забезпеченість лікарні медикаментами?
– Ситуація, що склалася протягом останніх трьох місяців показала чимало позитивного у людських стосунках. Ми наочно побачили і відчули на собі, що означає братська солідарність. Коли люди об’єднуються, їм по плечу будь-які перешкоди. Я дуже і дуже вдячна тим людям, яким не байдуже, які з нами тут в Херсоні і за його межами. Складні обставини звели з надхорошими людьми. У першу чергу це сусіди з Миколаєва, які надавали приміщення для складів і приймали та зберігали гуманітарну допомогу, а потім забезпечували її передачу до Херсона. А скільки прекрасних людей із міст західного регіону! Вони також передавали багато благодійної допомоги. Серед них організація пацієнтів України, фонд Сергія Притули, активною була особисто Оксана Мусієнко і багато інших людей, з якими до цього ми навіть не були знайомі. Вдячна кожному, хто йшов назустріч. Мова йде не просто про допомогу, а про співчуття і розуміння того, що це наше, загальне, людське.
Наші сімейні лікарі виписували рецепти на пільгові медикаменти для херсонців і волонтери з Одеси, Івано-Франківська адресно направляли їх в Херсон. Щоправда, це було раніше, коли ще винаходили коротшу дорогу до Миколаєва. І ми переконалися, що навколо багато не байдужих людей, які ставилися до нашої ситуації зі співчуттям. Приємно, що і наші молоді лікарі розкрилися з кращого боку в організації цих питань. Вони самі дбали про доставку в місто протипаркінсонічних і таких рідкісних комбінованих гіпотензивних препаратів. Завдяки їм я в черговий раз переконалася, що в нашій лікарні працює справжня команда однодумців, які можуть організуватися для спільної справи по наданню медичної допомоги херсонцям.
– У ході воєнних дій у центрі міста було пошкоджено чимало адміністративних будівель. Ваша лікарня знаходиться у самому центрі обласного центру – яких втрат зазнала вона?
– На жаль, ця сумна участь не обминула і нас. 118 розбитих вікон, найбільше «травмували» терапевтичний корпус з південної частини лікарні. Одне тішить, що ні люди, ні обладнання не постраждали. Більша частина пошкодженого вже відремонтовано і в таких обставинах ми знову ж таки не залишилися з проблемою наодинці. Молоді херсонці, які дізналися про сумнозвісні події і побачили наше маленьке горе, кинули клич у соцмережах і зібрали майже 40 тисяч гривень. Тож вже вдалося повністю засклити перший поверх, де знаходяться діагностичні кабінети, дороге обладнання.
– У таких випадках чи передбачені укриття для пацієнтів і співробітників?
– Про це ми подбали давно. У нас опрацьовані маршрути евакуації, кожен співробітник лікарні знає, що він повинен робити під час повітряної тривоги. Звичайно, краще б їх не було. Але по декілька разів на добу на початку війни люди спускалися в укриття і вже маємо такий досвід.
– Якраз перед початком війни відкрилося амбулаторне відділення гемодіалізу. Воно й надалі розвивається, війна не завадила його роботі?
– Дуже мало ми попрацювали в мирних умовах. Але війна нас не зупинила – продовжуємо працювати. На сьогодні забезпечені всіма розхідними матеріалами і в повному обсязі надаємо допомогу не тільки херсонцям, а й мешканцям області і навіть з інших регіонів України. Відділення зараз перебуває у надійних руках. Навчили молодого спеціаліста, який став на місце тих, хто не витримав і кинув свій пост, кинув підлеглих і пацієнтів і поїхав з міста. На щастя, таких небагато. Тож справа продовжується, відділення зараз працює у дві зміни і далі розвиватиметься. У нас поки що три апарати – сподівалися що буде більше. Але й так добре, що ми можемо допомагати пацієнтам з нирковою недостатністю.
– Для підприємства минули три непростих місяці – пріоритети в діяльності змінилися чи окреслилися нові?
– Вважаю, що в сьогоднішніх умовах для кожного медичного закладу головне завдання – зберегти кадровий потенціал, зберегти напрямки медичної допомоги, зберегти об’єм обстежень як діагностичних, так і лікувальних маніпуляцій. Це завдання максимум: збереження здоров’я і життів наших українців. Звісно, навантаження при цьому на медиків колосальне. Якщо врахувати кількість персоналу, який не виходить на роботу, то діючим лікарям, медсестрам, працівникам інших категорій доводиться виконувати обов’язки, як кажуть, і за себе і за того хлопця. Зазначу, що своєчасна виплата грошового утримання також є хорошим стимулом для людей за їх самовіддану працю, а ми про це дбаємо повсякчас.
– Дякую за розмову. Успіхів Вам і Вашому колективу.
Автор – Галина Лисенко
