Сьогодні ледве не кожна публікація починається зі слова «війна». Так, вона змінила життя кожного з нас, зробивши другорядним все, що не стосується життя, здоров’я, допомоги, тиші і добра. А серед головного, серед надважливого виявилася потреба відчувати, що ми разом, потреба у зв’язку, в тому числі у зв’язку з лікарем, в отриманні вчасної допомоги від медиків, відчутті підтримки від того, на кого сподіваєшся. І от сімейні лікарі, справді, викликають відчуття того захисту, якого зараз пекуче не вистачає. Принаймні присутність лікаря, слово лікаря, його впевненість, навіть його погляд – це завжди величезна підтримка, і це спасіння – у моменти, коли ми найбільш уразливі, коли наш світ крихкий. Сімейні лікарі під час воєнного стану – то також наші захисники, яким ми віримо і за яких тримаємося. Нам є за що сказати вам, дорогі наші, величезне ДЯКУЮ! Тим паче сьогодні, у день, коли весь світ відзначає ваше професійне свято.
Від колективу лікарні і адміністрації вітаємо з Днем сімейного лікаря всіх лікарів первинної ланки лікарні Тропіних. Бажаємо вам здоров’я, терпіння, і від Бога сил, щоб вам вдавалося міцно тримати той ваш первинний рубіж захисту здоров’я людей, ту довіру та надію, які на вас покладають ваші численні пацієнти, бо ви їм зараз дуже потрібні.
26 сімейних лікарів сьогодні працюють на прийомі у поліклінічних підрозділах лікарні. За умов воєнного часу вони приймають близько 500 пацієнтів щодня. Незважаючи на те, що багато містян виїхали і потік пацієнтів дещо скоротився, працювати стало важче. Чому? – про це ми поспілкувалися з сімейною лікаркою поліклініки №3 Тетяною ОСТАПЕНКО, бо так підказали пацієнти, вони дуже її люблять.
– Зараз стало важче працювати морально, бо змінилося взагалі відчуття життя, ми всі втратили спокій і всі стали якоюсь мірою беззахисні, – розповідає пані Тетяно. – Пацієнти приходять психологічно пригнічені і дуже часто розмова починається зі сліз. Хтось хвилюється за рідних, які перебувають в районах, де ведуться бойові дії, багато хто втратив роботу, хтось – житло, люди не мають можливості придбати медикаменти – це також вкрай важлива проблема, яку на якийсь час нам частково вдавалося вирішувати завдяки волонтерській допомозі, але цього дуже недостатньо. Частіше стали звертатися з гіпертонічними кризами, загостренням стенокардії, аритміями. Нажаль, це прогнозовано, бо перебіг зазначених хвороб погіршується на фоні хронічного стресу і тим паче за відсутності ліків. Якщо раніше ми лікували за протоколом, зараз важливо допомогти – а іноді врятувати – в тих умовах, які є. Згадуємо нетрадиційні методи лікування, використовуємо фітотерапію, широко застосовуємо фізіотерапевтичні методи, масаж, даємо поради щодо корекції способу життя. Крім того, просто багато розмовляємо з пацієнтами, щоб вислухати, підтримати, заспокоїти – це зараз дуже важливо: не покидати.
– До Вас звертаються на прийом не ваші декларанти?
– Так. Ми приймаємо кожного, хто звертається, незалежно від укладеної декларації, в тому числі біженців з інших районів і міст і т.д. У цей час неможливо інакше. Крім того постійно тримаємо зв’язок з пацієнтами телефоном – і з тими, хто залишився, і з тими, хто виїхав, навіть закордон.
– Чому залишилися Ви?
– Я дуже люблю своє життя тут. Свій дім, свою лікарню, де працюю вже більше 20 років, своїх людей. Мені навіть важко думати про від’їзд. Хоча майже всі життєві плани, які ми з родиною мали до війни – рухнули. Але віра залишається – на відбудову всього, не лише ззовні, але й в середині нас. Я продовжую працювати, і сподіваюся, що обставини не змусять мене покинути місто.
– Пані Тетяно, які у Вас зараз найживіші у серці побажання? Насамперед – собі, своїм колегам і своїм пацієнтам?
– Собі хочу побажати і далі займатися улюбленою справою – лікувати людей, і жити у своєму Херсоні. Мати можливість, як і раніше, подорожувати, відвідувати близьких, друзів. Хочу щасливого майбутнього для своїх дітей. Своїм колегам бажаю жити у своєму домі, працювати на своєму місці, мирного неба, терпіння. Пацієнтам – бажаю здоров’я, мирного життя, фінансової стабільності. Я дуже вірю, що скоро ми повернемося до свого життя і будемо мати сильне щасливе майбутнє.
Ось така сповідь. А здавалося б, просто робота, відчуття і думки лікаря. Вона виказала все, що ми маємо – кожний – на серці. Нехай всі сподівання лікарів матимуть крила і долітають до здійснення, бо заслуговують на те.
