Травматологічна служба, яка в лікарні Тропіних існує вже майже 75 років, все ж таки відрізняється від інших. Насамперед темпом роботи, готовністю персоналу швидко приймати рішення, включатись у біль людини, яка тільки-но отримала травму, а також динамікою подій, що іноді змінюються шалено.
За будь-яких обставин, завжди, травматологія «Тропінки» працює в режимі ургентації. Чергові бригади надають допомогу цілодобово, зчаста – терміново, рятуючи життя, проводячи складні оперативні втручання.
Тут готові, як то кажуть, до всього – воєнні травми серед цивільних, переломи, травми внаслідок ДТП, травми, які пов’язані з виробництвом, а також звичайні побутові травми, які, незважаючи на воєнні дні, продовжують зустрічатися, як і у мирний час (падіння з висоти, травмування при роботі з електроінструментом, забої, порізи, вивихи).
Як розповів завідувач травматологічним відділенням та травмпунктом Андрій КОКШАРОВ, за останні два місяці загальна кількість пацієнтів дещо зменшилася внаслідок воєнного стану та ситуації, що склалася в місті (багато людей виїхало, дуже стихло соціальне життя, менше ДТП, виробничих травм і т.ін.).
– Водночас, з приходом теплої весняної погоди і пасхальних свят, ми маємо збільшення кількості хворих, які травмувалися у побуті, – каже лікар.
І це зрозуміло, бо люди хочуть життя – тому почали намагатися робити побутові справи, працювати на земельних ділянках, наводити лад у дворах та домівках, садити городину, щоби всупереч війні – сіяти життя і відчувати його.
З 1 березня та станом на зараз на травматологічний пункт лікарні Тропіних звернулося близько 1 тисячі пацієнтів, з них майже половина – з приводу переломів, 75 осіб були госпіталізовані, оскільки потребували хірургічного лікування.
В цілому ж, за словами завідувача, зовні робота служби майже не відрізняється від тієї, яка була у мирний час:
– Працюємо як зазвичай. Приймаємо за профілем всіх, хто звертається, в режимі 24/7. Штат відділення майже цілком збережений, принаймні всі лікарі – працюють, незмінно. Трохи важко морально. Але маємо терпіння – кожен із нас робить на своєму місці те, що має робити, задля життя, бо воно продовжується, і сьогодні пацієнти потребують нашої уваги ще більше. Їм необхідно надавати допомогу, їх треба оперувати, відновлювати, підтримувати. Тому працюємо у звичайному режимі, з вірою, що наш медичний фронт також наближає перемогу.
– Андрію Григоровичу, як Ви особисто сприймаєте поточну ситуацію? Як зсередини вона вплинула на Вашу роботу, Ваш колектив? Як «дихає» зараз відділення?
– З болем я сприймаю ситуацію. Насамперед виник дефіцит багатьох медичних препаратів, вкрай необхідних для надання спеціалізованої допомоги, і не лише пацієнтам нашого профілю. Через скорочення матеріально-технічної бази ми не маємо змоги виконувати деякі операції, які потребують закупівлі певних конструкцій тощо. Про розвиток та впровадження нових методик взагалі зараз не йдеться. Ми мали багато планів, але… – на жаль. Тому зараз концентруємося на найголовнішому – максимально віддати свої руки та свій досвід: врятувати, вчасно допомогти, підняти на ноги, зробити все, щоб з найменшими наслідками людина змогла відновитися. Ми «дихаємо» розумінням того, що потрібні людям, а також впевненістю в тому, що скоро це лихо закінчиться.
