Мер Херсона Ігор Колихаєв розповів про життя міста під окупацією Росії, викрадення ФСБ, зрадників – і чи можливий у місті партизанський рух.
Херсон із 28 лютого перебуває у фактичній окупації. У місті орудують російські СОБР та росгвардія, які змушують місцевих жителів показувати документи та потрошать багажники автомобілів на блокпостах, а ФСБ викрадає активних херсонців.
Мер Херсона Ігор Колихаєв не називає прізвищ, але стверджує, що на момент початку війни у місті не були працівники прокуратури, обласного управління Нацполіції та Служби безпеки. Також Херсон, за його словами, зрадила частина депутатів міськради.
Але не зрадили люди. За стійкість жителів, які відзначилися у протистоянні російському вторгненню, президент Володимир Зеленський надав Херсону звання міста-героя.
Як Херсон живе в російській окупації і водночас залишається під українськими прапорами, чи загрожує місту гуманітарна катастрофа та псевдореферендум за прикладом Криму, – в інтерв’ю Колихаєва виданню LIGA.net.
– Яка ситуація сьогодні у Херсоні?
– З 28 лютого Херсон був оточений російськими військами. 3 березня вони увійшли до міста. Були нетривалі бої, руйнування у приватних секторах передмість та кварталах багатоповерхових будинків. Попадали ракети й у школи. Зараз у місті перебуває росгвардія та СОБР. На околицях Херсона російська армія виставила блокпости.
– Із міста просто так виїхати не можна?
– Через блокпости йде неактивне пересування, але динаміка збільшується. У самому місті ми запустили громадський транспорт, але обмежено – залишилося катастрофічно мало дизпального.
Усі комунальні підприємства вивели на роботу своїх співробітників, школи запустилися у дистанційному режимі. Відновили світло, газ та воду у селищах, де були руйнування внаслідок обстрілів. Іноді бригади усували аварії буквально під кулями.
Залишилися населені пункти, в які ми досі не можемо потрапити через російські блокпости, з яких обстрілюють і волонтерів, і бригади ремонтників, і навіть карети швидкої допомоги. Але ми не залишаємо надій, щодня намагаємось пробитися.
– На блокпостах під час в’їзду-виїзду окупанти перевіряють документи?
– Росгвардія перевіряє документи та обшукує машини.
– Скільки російських окупантів у Херсоні та біля міста?
– Складно сказати, весь час відбувається передислокація. Я думаю, навколо міста з військовими їх близько тисячі.
“Окупанти перебувають у будівлі обласної держадміністрації та військової частини, за 300 метрів від ОДА. Вони зайняли управління внутрішніх справ, морську академію та контролюють вузол зв’язку в будівлі СБУ”.
– На цих об’єктах вивішено російські прапори?
– Триколору у Херсоні немає. На всіх адмінбудинках висить український прапор.
– Які масштаби руйнувань?
– Найбільше постраждали передмістя – Чорнобаївка, Антонівка, Степанівка. У Херсоні вже відновлюємо вікна та дахи, куди потрапляли снаряди.
– Яка у окупантів тактика? Вони ходять по квартирах, залякуючи та викрадаючи активних херсонців? Чи просто окопалися в адмінбудівлях?
– Росгвардія, СОБР та ФСБ знаходять бійців, які раніше служили у зоні ООС, допитують їх, вишукують українські ДРГ, відловлюють активістів. Знаю, що тиснуть на журналістів. Викликають їх “до себе”, ведуть якісь “роз’яснювальні” бесіди. Про їхню тактику нічого не знаю.
– Тобто вони їх не викрадають, а “викликають”?
– По-різному. Від одних чув, що викликають. До інших приходять і забирають із дому. Є люди, яких випускають упродовж дня. Декого тримають п’ять-сім днів. Журналіста Олега Батуріна утримували понад 185 годин. Мер Берислава, наприклад, зараз у них. Сьогодні (інтерв’ю записувалося 23 березня. – Ред.) забрали керівника драмтеатру Олександра Книгу.
– Ви припускаєте, що мета таких “викликів” – зрозуміти, чи готова людина співпрацювати з окупаційною владою?
– Ми перебуваємо у складній фазі військових дій, найголовніша небезпека якої – увійти в стан “людина людині вовк” або “людина людині ворог”. Тоді складно буде до кінця промацати справжню позицію кожного і зрозуміти, наскільки людина, яка побувала в руках росгвардії, залишилася при звичних поглядах.
– Ви, ваші заступники та депутати міськради перебуваєте у місті?
– Депутати, які залишилися у Херсоні, займаються своїми функціональними обов’язками: допомагають людям, волонтерять та створюють правильну громадську думку.
Заступники та керівники комунальних підприємств перебувають на робочих місцях. Співробітники апарату виконкому, які ходять на роботу, одержують зарплату. Тим, кого немає, ми зарплату не нараховуємо.
– Отже, є депутати, які виїхали із Херсона.
– Це їхній життєвий шлях, оцінку своїм вчинкам вони самі дадуть.
– Чи були випадки, коли російські окупанти викликали на “бесіди” депутатів та інших місцевих чиновників?
– Про депутатів міськради я таких фактів не чув.
– Вам надходили пропозиції здатися та перейти на бік окупантів?
– Не надходили. Але навіть якби вони були, моя позиція зрозуміла: я працюю у виконавчому органі влади за українським законодавством, і до того моменту, поки тут висітиме український прапор, я залишатимуся на своєму місці.
У своїй діяльності ми намагаємося дотримуватись Женевської конвенції, щоб дати місту можливість жити та функціонувати.
Пропозиції переїхати я отримував. Буквально позавчора Асоціація міст України запропонувала, щоб голови населених пунктів забрали електронні ключі та залишили міста, якщо українські війська відступають. На що я поставив лише одне запитання: “А куди ми подінемо 300 000 населення Херсона, що перебуває в глибокій окупації та в тилу ворога?”
– Тобто ви пропозицію Асоціації міст відхилили?
– Як її можна не відхилити, якщо ми з 28 лютого перебуваємо в оточенні? В нас немає гуманітарних коридорів. Хоча один коридор нам росгвардія таки відкрила – на Крим. Але охочих цим скористатися, дякувати Богу, немає. Є, звичайно, і ще один варіант – одягнути сукню та піти. Як Керенський, пам’ятаєте? Але це все жарти. Я з містом та городянами буду разом до кінця. Яким би він не був.
– Місцеві журналісти ще на початку війни писали, що керівництво області виїхало з міста, а тероборону нібито просто “злили”.
– Я не прокурор і не суддя, хай вони коментують свої позиції.
“Але з 24 лютого тут уже нікого не було. Ні прокуратури, ні СБУ, ні УВС, ні суддів. Нікого. 24 числа місто було порожнім”.
– Пару тижнів тому у себе у Facebook ви “дякували” тим, хто зрадив місто. Кого ви мали на увазі?
– Усіх, хто покинув Херсон, зрадив та поїхав. Починаючи з депутатського корпусу та закінчуючи іншими чиновниками, які працювали на місцях.
– Чи можна було уникнути окупації, якби ці люди не виїхали?
– За тиждень до воєнних дій я звернувся до обласної адміністрації та закликав опрацювати план дій на випадок війни. Запитав: що ви робитимете у разі воєнного стану, окупації, тиску на людей тощо? У відповідь було сказано, що для цього є головнокомандувач, військова адміністрація та керівник штабу. Тому оцінку мають давати військові, розвідка та контррозвідка.
– Як би ви оцінили стан тероборони Херсона на початку війни?
– Якщо ми перебуваємо в такому стані, як зараз, – отже, результат є негативним. Але оцінку цьому має дати військове керівництво. Це їхній прямий обов’язок.
– Чи намагаються росіяни поставити гауляйтера на приклад Мелітополя?
– У мене немає такої інформації. Якби тут був гауляйтер, то всі депутати міськради написали б заяву та склали повноваження. Після цього перекрилися б казначейські рахунки, комунальні підприємства та інші структури залишилися без фінансування. А нам зараз потрібно ремонтувати газопроводи, гасити пожежі та забезпечувати життєдіяльність міста, тож ми на місці.
– Росіяни не залишають спроб провести псевдореферендум?
– Суто моя думка – вони не зацікавлені у створенні ХНР.
“Їм вигідніше приєднати нас до якогось ОРДЛО або окупованого Криму. Навіщо створювати ілюзію протистояння, коли ми і так перебуваємо під окупацією Росії?”
Хоча Росія може наплювати на Женевську конвенцію та провести референдум силою. Ми маємо нерівні позиції. Вони зі зброєю, ми без. Як можна вести оборону, коли місто повністю обеззброєне?
Наразі стоїть завдання зберегти нормальний психологічний стан херсонців. Тому що де-юре ми є Україна, а де-факто – в глухій окупації.
– Депутат облради Сергій Хлань повідомив, що окупанти хочуть запровадити рублі в області та змушують магазини приймати російську валюту.
– А де перебуває Сергій Хлань? Якщо Хлань – депутат облради, то він має бути в області та допомагати людям на окрузі. На жаль, не спостерігав його з 24 лютого у Херсоні та Херсонській області.
Щодо рублів, то вони можуть вводитися, коли зникне гривнева маса. Для того, щоб вона не зникла, має працювати економіка.
Ми намагаємося підтримувати хоча б внутрішню економіку, щоб люди виходили на роботу та сплачували податки.
Готівки у місті максимум 300 млн грн, і вона швидко тане. Через відсутність зеленого коридору ми не можемо завезти до магазинів та аптек товари першої необхідності. І ось це – реальна проблема.
“Про рублі у нас поки що навіть не йдеться. Рублі можуть запровадити, коли Херсонщина буде визнана окупованою зоною і зупиняться всі казначейські рахунки”.
– Херсону загрожує гуманітарна катастрофа?
– Так. Будь-яка війна має п’ять фаз. Перша – активна фаза, тобто збройне рейдерство у державних масштабах. Потім йдуть економічна та фінансова фаза, гуманітарна і у фіналі – зміна політичного устрою.
Зараз для того, щоб уникнути фази гуманітарної катастрофи, ми робимо максимум, щоб підтримувати економіку. Щойно ми “провалимося” фінансово – усі процеси закриються. Якщо сюди не надходитимуть нафтопродукти, продовольчі та промислові товари, ми семимильними кроками увійдемо до стадії гуманітарної катастрофи.
І навіть якщо Херсонщина, як аграрний регіон, зможе провести посівну кампанію, на черзі буде новий виклик: кому продавати врожай? Усі порти закриті, гривневого експорту немає.
Але поки що у лікарнях є залишки медикаментів, залишилися хоч якісь продукти харчування та ринки запущені для торгівлі, не все втрачено. Поки що ми тримаємося. Що буде за місяць, два, три, мені складно сказати.
Завдання ускладнюється проблемами із запуском Північно-Кримського каналу для подачі зрошення. А без цього усі посіви будуть під загрозою знищення. Енергопостачання на частини насосних станцій відсутнє, і відновити його неможливо через блокпости. У Херсон і область заїхало дуже багато “бійців” з ОРДЛО, які діють за принципом: “Грабуватимемо”. Загалом ситуація у всіх сенсах критична.
– Як справи з телебаченням і пропагандою?
– Українське телебачення окупанти перекрили, запустили свої російські канали. Ідуть перебої з мобільним зв’язком, інтернетом.
– Ми бачимо, що херсонці регулярно виходять на акції протесту, але окупанти активно їх розганяють за допомогою зброї та гранат. Скільки жителів херсонців постраждали за дні протестів?
– Серйозні поранення отримали кілька людей, багато хто постраждав внаслідок вибуху гранати зі сльозогінним газом.
– Як би ви описали загальний настрій місцевих мешканців?
– Найважче, коли йде внутрішнє вигоряння, психологічна втома та стадія невизначеності. Я намагаюся пояснити херсонцям, що добробут міста залежить лише від мешканців, які залишилися. Нас не зачепило так, наприклад, як Чернігів, Харків чи Маріуполь.
Але у херсонців відчувається психологічна втома, через яку їм складно встати та почати виконувати прямі обов’язки. А я наполягаю, що активна дія – це найкраща форма приведення себе до ладу.
“Дехто настільки наляканий і пригнічений, що досі перебуває у бомбосховищах, хоча місто не бомблять. Так, ночами чутні вибухи, іноді стрілянина, але все одно це не привід сидіти безвилазно в підвалі”.
– А ви б радили людям створювати ополчення та партизанські рухи проти російської окупації?
– А чим партизанити та воювати будемо? Палками, граблями, мітлами?
Для опору в місті має бути розвідка і контррозвідка, керівник штабу, має бути зброя. Усі ці заходи має організовувати військова адміністрація, навіть якщо вона зараз перебуває у нашому глибокому тилу.
Моє ж завдання – залишити життя місту. Я не маю можливостей для збройних опорів. Якщо нас із мирними жителями залишили в такій ситуації, то я маю єдине: за будь-яку ціну зберегти людей. І, схоже, як я це зроблю – мало кого хвилює.
Якщо хтось із мешканців упав, я маю підняти його та змусити знову подивитися вперед, побачити перспективи, розправити плечі та відчути відповідальність за своє місто. Рабство – це надзвичайно страшна доля. Щоб її уникнути, потрібно почуватися господарями на своїй землі. А рецепт цього самовідчуття лише один: працювати, діяти, не здаватися. Особливо морально.
Херсон – це Україна. І херсонці хочуть, щоби Україна про них не забувала, всупереч окупації. Ми просимо допомоги у всього світу: згадайте про нас, допоможіть нам, не кидайте Херсонщину наодинці з проблемами, впоратися з якими самотужки ми просто не зможемо.
